Ми були вимушені їхати плацкартом разом із трьома дітьми. Нас проклинав цілий вагон

Одного дня ми зібрались у поїздку до іншого міста. Літаки туди не літають – ми перевіряли. А в автобусі і, тим паче, у машині 8-годинна дорога виявилась би для дітей мукою. От ми і вирішили обрати поїзд. Якби я тільки знав, чим завершиться подібна ідея… Щонайменше, зачекав би, допоки близнюкам не виповниться 6 років.

Безжальні і грубі люди

Тільки-но ми потрапили до вагона поїзду і почали шукати свої місця – трапилась хоч і незначна, але таки перша неприємність на шляху до іншого міста. Люди, що придбали місця на полицях зверху, навіть не поспішали підійматись. Жодна людина навіть не подумала, що, можливо, сім’ї з дітьми необхідно розставити речі, поставити валізу вниз та нарешті дати дітям сісти. Тільки після мого прохання, кілька невдоволених гримас нарешті підвелось, щоб ми могли розпочати поїздку з комфортом.

Відправився потяг о сьомій годині вечора. Здавалось би, у цей час усім хочеться лягти, відпочити. Але люди “з верхніх полиць” не поспішали займати свої місця. Чоловік ніяк не припиняв їсти. Окупувавши весь стіл, спершу він ум’яв копчену курку, потім варені яйця. Я сподівався, що на соняшниковому насінні та чаї він нарешті завершить свою трапезу. Але коли я його попросив звільнити місце, щоб я міг укласти дітей спати – він заявив, що хоче ще один чай.

Тієї миті мій терпець дійшов кінця: “Ні, Ви займете своє місце саме зараз, бо нижні полиці наші”. З образою і на німо, він таки здійнявся на верхню полицю.

На дітей оглядався кожен

Друге верхнє місце зайняла жінка років сорока. Спочатку вона не спричиняла незручностей. Чи не відразу лягла на своє місце та ще й мовчки. І поки я тішився, що мандрівка таки може виявитись бодай нормальною, в одинадцятій вечора та пані дала про себе знати. У повний голос і не спускаючись із полиці, жінці раптово захотілось потеревенити по телефону майже опівночі.

Діти від неможливості заснути і втоми, почали плакати. Втім, нахаба не розгубилась і почала говорити голосніше. Навіть тоді, коли зв’язок зникав, вона не впадала у відчай та із надією вигукувала: “Галя, ти тут, Галя? Повтори. Я тебе не чую! Тут діти кричать як скажені!”.

Ми намагались їх заспокоїти, правда. Але, самі розумієте, дітям потрібен відпочинок. А жінка зверху, тієї ж миті, не стримала себе і вирішила нам “допомогти”. Вона почала шикати на дітей. Я не розгубився і шикнув їй. Я ледь стримував себе, щоб не вступити у конфлікт. Як-не-як, діти ще намагаються заснути. Та й люди у вагоні сплять. Принаймні, в іншій частині вагону точно. Але, коли зв’язок зник остаточно, жінка нарешті заснула. Трапилось це через 20 хвилин. Діти ж не могли заснути ще годину!

Стреси на кожному кроці

Хоча й нам врешті вдалось укласти дітей, спали вони не спокійно. То двері хтось надто гучно зачинив, то провідниця вирішила доречним увімкнути світло посеред ночі, то “весела компанія” зупинилась поруч – у сусідньому купе! Ще й наш старший син впав з бічної полиці, до цілковитого щастя. Його теж довелось довго заспокоювати. Добре, що обійшлось незначними пошкодженнями.

Коли ми зранку (нарешті!) покидали вагон, було не сила уникнути ненависних поглядів. Їхня міміка буквально промовляла: “Що ж вам вдома не сиділось?”. Але я на це не зважав. Адже мене невимовно тішило, що ми покинули цей горе-поїзд.

Це була одна із гірших ночей за останні роки. Скажіть, а як вдаються вам мандрівки з дітьми?

Завантаження...
Cikavopro.com
Adblock
detector