П’ять років тому в нашу хату прийшло горе. Загинула Марічка, наша донька. З її чоловіком Павлом ми завжди добре ладнали, але потім все змінилося…
Про все по черзі.
Спочатку молодята жили в однокімнатній квартирі, а ми з чоловіком у своїй двокімнатній. Коли на світ з’явилися онуки, то ми почали думати про розширення.
Ми вирішили продати житло, яке у нас було і натомість побудувати заміський будинок. Одна половина була оформлена на мене з чоловіком, а інша – на дочку з зятем.
Сама ділянка – це власність мого чоловіка, яка розташована в елітному селищі. Раніше там була стара батьківська хата, яку ми знесли.
В новому будинку ми разом робили ремонт і навіть враховували побажання онуків. Разом нам добре жилося. Ми ніколи не сварилися і завжди могли порозумітися. Поки Марічка з Павлом працювали в місті, я з чоловіком бавили дітей.
Нашу втрату ми пережили не легко. Зять багато плакав, а ми не могли повірити, що нашої єдиної доньки не стало. Однак потрібно було жити далі, принаймні заради онуків. З того часу пройшло 4 роки.
Одного дня Павло привів додому свою нову дівчину і сказав, що буде женитися. Така новина була не дуже приємною для нас, але ми розуміли, що зять ще молодий, тому він не повинен залишатися самотнім до кінця життя.
Оксана нам спочатку сподобалася. Діти також прийняли її. Дівчина здавалася скромною та спокійною, але згодом ми побачили її справжню натуру.
Все почалося того ранку, коли я побачила перевернуті горщики з квітами на порозі. Це були мої улюблені вазони, за якими я постійно доглядала. Я подумала, що це сусідські коти наробили шкоди, але пізніше вияснилося, що до цього приклала руку Оксана.
І це лише початок. Дівчина постійно залишала сліди на підлозі, яку я тільки помила. Свою брудну білизну залишала в пральній машині, хоча я неодноразово просила кидати одяг в спеціальний кошик. А ще Оксана почала ставити речі не на свої місця і все переставляти, але для чого, якщо воно декілька років нікому не мішало?
Я намагалася поговорити з Павлом, але він переконаний, що це лише моя фантазія. Та хіба я сама придумала собі, що Оксана вмикає музику на повну гучність, коли я кажу, що у мене голова болить?
А одного разу я попередила її, що у нашої кішки від домашнього молока пронос, так ввечері дівчина налила його тварині в миску. Я запитую, нащо вона це робить, а така каже, бо кішка просить.
Холодильники у нас роздільні і з нашого постійно зникають якісь продукти. Я просила, щоб вона питала дозволу і тоді брала, що потрібно, але Оксана продовжує лазити туди самостійно.
Та це все дрібниці у порівнянні з тим, що дівчина не дає Павлові проводити час з дітьми. Він починає з ними гратися, а вона його тягне в клуби чи на зустрічі з друзями. Оксана ще молода, тому її можна зрозуміти, але навіщо тоді виходити заміж за дорослого чоловіка, у якого є діти?
Я не можу зрозуміти поведінку дівчини. Мій терпець також скоро ввірветься. Мабуть, варто знову поговорити з Павлом.
А що б ви радили зробити жінці в такій ситуації?
