Ми разом з Русланом вже два роки. Ми не одружені, але довго вже живемо разом. З’їхалися буквально через два місяці відносин. Заміж він мене не кликав. Хоча я, як будь-яка нормальна жінка, хочу сім’ю. Ну, добре, демо-версія поки працює.
Рік тому приблизно, Русик вирішив купити квартиру в іпотеку. Набридло віддавати гроші чужому дядькові. Тим більше у нього з роботою краще стало. І накопичення на перший внесок були. Коротше кажучи, з’явилася така можливість. Мене він просто поставив перед фактом. Причому сказав:
– Не переживай, на нас це ніяк не відіб’ється. Грошей вистачить, буду сам платити.
Ну, сам так сам. В принципі інших варіантів бути не може, з огляду на те, що ми офіційно не одружені.
Весь цей час він справно сплачував іпотеку, зробив в квартирі ремонт. Зараз ми живемо в його квартирі. У нас щось подібне до роздільного бюджету. Скидаємося на комуналку, їжу та інші загальні витрати. Решту грошей витрачаємо на свій розсуд. І мене це цілком влаштовує. Точніше влаштовувало.
Раніше я заробляла рази в два менше, ніж Руслан. Але недавно отримала підвищення і хорошу прибавку до зарплати. Точніше стала отримувати приблизно в два рази більше. Майже стільки, скільки і він. І тут його чи то жаба заїла, то чи індик кульгавий в голову вкусив, раз він почав цю розмову:
– Поль, у тебе ж тепер грошей більше. Давай швидше іпотеку виплатимо? Щоб не сидіти в цій рутині ще багато років.
– Ми не одружені, чому я повинна платити за іпотеку?
– Але ми ж разом. І ми обов’язково одружимося. Я нікуди діватися не збираюся. Сподіваюся, що і ти теж.
– Руслан, я теж нікуди не збираюся діватися. Але життя іноді підкидає сюрпризи. Зараз я буду платити за іпотеку, а через рік ти вирішиш мене кинути. І навіщо мені це потрібно? Мені порожні гарантії не потрібні. Якщо хочеш спільних виплат, давай розпишемось. І юридично все оформимо. Я не бачу сенсу зливати гроші в бездонну іпотечну яму без якихось гарантій.
– Я от не розумію, навіщо коли все добре, думати про погане. Ось з чого ти вирішила, що я тебе через рік кину? Я планую з тобою все життя прожити.
– Русь, в житті всяке буває. Я повинна піклуватися про себе, раз у мене немає чоловіка, який би дбав про мене)
– Малюк, так у нас зараз на весілля грошей не вистачить. А просто розпис – це нудно. Трохи налагодитися з роботою і на весілля гроші будуть. Тоді і одружимося.
– Нє-нє, милий. Мене в цій ситуації і звичайна розпис влаштує. Тим більше, що я не фанат весіль. Точніше не фанат витрат, які для цього потрібні. Мені здається, що весілля – це для дуже багатих, які можуть тринькати гроші направо і наліво. А не для тих, хто іпотеку платить.
– Полін, ну ти ж розумієш, що гроші витрачати не вмієш зовсім. Зараз продаси все на шмотки і косметику. Толку від такої роботи все одно не буде.
– Звідки ти знаєш? Може, я теж гроші відкладаю. Хочу теж квартиру в іпотеку взяти. Ти що думки читати вмієш?
– Навіщо нам дві квартири? Хоча б з однієї розібратися, а потім вже про інший думати.
– Русь, ну ти ж розумієш, що за фактом нас поки що не існує. Є ти, і є я. Ми з’явиться тільки після РАГСу. Не раніше.
– Слухай, тут вже якийсь меркантильністю тхне. Я раніше в тобі цього не помічав.
– Причому тут меркантильність. Тут скоріше здоровий глузд. Ми не одружені – чому я повинна платити за іпотеку? За по факту твою квартиру? Ти ж мені машину не чиниш, коли вона ламається. Я сама ремонт оплачую? Ти сам був ініціатором роздільного бюджету.
– А якщо я поки не готовий одружуватися?
– Тоді і не говори ми там, де є тільки ти і я. І не проси мене платити за іпотеку. До речі, дуже цікаву заяву. Раніше ти говорив зовсім інше.
А ви що б могли порадити героїні? Чи правильно вона зробила, коли вирішила не підтримувати фінансового свого партнера?