Мої батьки живуть за 300 кілометрів від нас. Відстань доволі значна, тому з маленькими дітьми немає можливості часто навідуватися в гості. Проте минулого тижня ми вирішили поїхати до мами з татом. Напередодні я купила їм подарунки, приготувала гостинці.
За два тижні до приїзду ми сказали батькам, що плануємо візит.
Нам залишалася година їзди до села, коли я зателефонувала до матері, щоб вона ставила варити картоплю. Усі інші страви до столу я везла з собою.
Мати на радощах і в очікуванні зустрічі пішла чистити картоплю.
Ми приїхали під будинок. Там нас зустрів тато з лопатою. Він урочисто вручив її зятеві, щоб той відкидав сніг для паркомісця. Мене це трохи здивувало, адже батьки знали, що ми приїдемо машиною.
Разом з ними в одному домі живе мій брат зі своєю дружиною. Хіба вони не могли про це подбати?
Я промовчала, але на душі був неприємний осад.
Олег годину порався на подвір’ї і лише тоді ми сіли до столу. Звичайно, що картопля до того часу охолола.
Чоловіка це все обурило. Він сказав, що в гості до моїх батьків він більше не поїде. З одного боку, я розумію і підтримую його, а з іншого навіть не знаю, що робити в такій ситуації.
Як би ви відреагували на такий прийом?
