Ми з Олексієм відправилися на відпочинок в Єгипет, де він мені освідчився. Наше знайомство відбулося в університеті. Зараз ми навчаємося на четвертому курсі. Загалом мій наречений хотів зробити романтичну пропозицію, тому обрав для цього особливе місце. На поїздку ми довго відкладали кошти і не даремно, адже ці емоції ми запам’ятаємо на все життя.
На нашу думку, ми можемо починати жити самостійно. Однак поки що мої батьки нас всіляко підтримують. Вони інколи привозять продукти або дають гроші на квартплату, адже ми мешкаємо на орендованій квартирі. Наших власних підзаробітків не вистачає.
Родом я з села, де зараз залишилися мої мама з татом. Вони кажуть, що свого часу також починали з нуля, але їм вдалося всього досягти спільними силами. Не дивно, що вони позитивно відреагували на новину про весілля у 20 років. Батьки запропонували свою допомогу на перший час, адже в селі ми залишатися не хочемо, а в місті витрати набагато більші.
Після поїздки Олексій запросив мене в гості до свекрухи. Звичайно, що я погодилася прийти, адже ми збиралися стати однією сім’єю. Проте всі мої ілюзії щодо хороших стосунків швидко розвіялися.
Матір мого нареченого навіть не запросила нас на чай. А все тому, що у неї з’явився новий кавалер, тому місця для нас не було. Ночувати ми пішли до старшого брата Олексія.
Наступного дня свекруха поставила нас перед фактом, що її синові одружуватися зарано. Він ще повинен допомогти своїй матері, а потім думати про власну родину. Жінка чекає, що Олексій після університету піде на повноцінну роботу і перекриє вдома дах, проведе газ і воду.
Мені не хочеться втручатися у їхні сімейні справи. Проте чоловік розповідав мені, що його мати завжди сподівалася на допомогу синів, а сама думала лише про своє особисте життя. Хлопцям неодноразово доводилося тижнями відсиджуватися в бабусі, поки у їхньому домі гостювали нові залицяльники.
Також свекруха дорікала нам відпочинком закордоном. Виявляється, що ми безсердечні, адже залишили її з дірявим дахом, а самі витратили великі гроші на розваги. Я все розумію, але чому ми маємо працювати на чужий дах? Хіба 45-річна жінка не може самостійно прикласти до цього хоча б якісь зусилля?
Словом, благословення ми так і не отримали. Жінка категорично проти нашого плану розписатися весною. На кінець вона докинула, що ми приречемо себе на нещасне життя, якщо ослухаємося її.
Не знаю, що тепер робити. Чи варто вірити в ці забобони і чекати на батьківське благословення? Сумно, що склалася така ситуація.
А як ви дивитеся на цю ситуацію?
