Я ніколи не вірила у сни. Всі ці історії, що вони віщі та насправді це знак долі – просто казочки. Але одної ночі мені уві сні з’явилася рідна бабуся. Просила про допомогу, бо у неї тремтять руки. І я швидко прокинулася у холодному поті. Декілька днів не могла думати ні про що, окрім того випадку. Попросила чоловіка поїхати у село, де вона похована – помолитися на її могилі. Заодно глянути, як там хата – залишилася мені у спадок.
Всю дорогу до цвинтаря у мене шалено билося серце. Здавалося, що от-от вистрибне з грудей, не могла навіть дихати. Аж зупинялися біля аптеки, щоб заспокійливі купити. І не дарма я так боялася – на пам’ятник, де був потре бабусі, впало велике дерево. Саме на нього! Чоловік швидко забрав його геть та разом поприбирали могилку, повиривали бур’яни та запалили невеличку свічку. Помолилися. А потім поїхали до хатинки.
У селі мало людей жило, було багато закинутих будинків. Гнилі дошки, вибиті шибки на вікнах, велика трава та дах весь мохом поріс – видно, що у таких хатинках вже нема господарів. От вони, немов сирітки, стоять. Але коли ми під’їхали до будинку, де колись жила бабуся та минуло все моє дитинство, то здивувалися. Ось і подвір’я прибране, на вікнах нема павутиння, а з печі дим йде – хтось тут вже господарює. Я тремтячими руками постукала у двері. На порозі стояла молода жінка.
Ми сіли попити чай. Я побачила, як та аж злякалася, коли дізналася, хто я. Просила, щоб я її не виганяла та почала плакати навіть.
– Чому ви тут живете? Як ви взагалі тут поселилися? – запитала я у господині.
Ірі було 18 років, коли вийшла заміж за сусіда Петра. Ще були знайомі з дитинства, разом у пісочниці гралися та за шкільною партою сиділи. А після весілля дівчина одразу завагітніла. Тоді Петро вирішив поїхати на заробітки – треба кредит за квартиру виплачувати та збирати кошти для донечки. Сам обрав для неї ім’я – Катруся. Але одного дня чоловік довго не відповідав на телефонні дзвінки від дружини. А потім телефонують до Іри та кажуть, що Петро робився в автокатастрофі. Не пам’ятає, як опинилася у лікарні – передчасні пологи. Довго не могла народити дівчинку, робили екстрену операцію.
Дівчина не знала, що робити далі. Грошей ледь вистачало на харчування для дитини. Тому вона з Катрусею швидко опинилася на дворі. А тут, у селі, живе її тітка – думала, що прихистить на перший час. Та жінка навіть на поріг її не пустила, мовляв, що їй зайві роти у хаті не потрібні.
– Я довго сиділа на лавочці біля вашого будинку. Не знаю, що то було за відчуття, але немов якась рука потягнула сюди. А тоді ще дощити почало, дерева навіть падали. Я думала, що перечекаю тут зливу та піду геть. Будь ласка, не виганяйте мене з дитиною на двір, пожалійте. Я вже роботу знайшла тут, буду на фермі працювати. А коли будуть гроші – обіцяю, що платитиму вам оренду – тихо промовила дівчина. Я побачила, як по її щоці побігла скупа сльоза.
Я не вагалася ні секунди. Дозволила їй жити у хаті. Адже буде слідкувати за господарством, доглядати хату та город. Шкода таку молоду дівчинку виганяти, совість буде потім мучити мене. І чоловік також був не проти. Ми не могли покинути молоду жінку у біді. А її донечка була досить мила та красива – копія матусі!
Я часто телефоную до Іри, цікавлюся, як у неї справи. Приїжджаю раз у тиждень до неї в гості, няньчуся з Катрусею. Ось дівчинка вже і перші кроки почала робити.
Одної ночі мені приснилася бабуся. “Дякую, онуко, що людину у біді не залишила” – тихо промовила. Відтоді я сплю спокійно. Щовечора молюся за здоров’я Іри та її донечки.
А ви вірите у сни?
