Сім’я, у якій я зростала, була багатодітною. У моїх батьків було аж четверо діток. І, доки одних доля винагороджує таким щастям, іншим не дає нічого. Так завжди вважала моя тітка. Вона вже у доволі зрілому віці, але й досі живе у домі своєї матері. Ні дітей, ні чоловіка у неї немає. Тож і бідкається вона про це постійно, але з місця все ніяк не зрушить.
Усе моє дитинство та цілу юність бабуся завжди запрошувала мене до себе. Просила залишатися у них жити. Їм із тіткою було самотньо, тож я могла розбавити їхнє жіноче царство. Але я все ніяк не погоджувалася.
Зараз бабусі з нами немає вже 8 років. А тітка Валентина і досі живе у домі старенької. У мене тим часом власна сім’я з’явилася. Ми з чоловіком та двома дітьми орендуємо житло, тому, як тільки тітка запропонувала переїхати до неї, ми одразу погодилися. З грошима зараз проблеми, тому від оренди поки що краще було відмовитися.
Усі разом якось сіли за стіл і почали обговорювати зміни у квартирі. Потрібно було перекласти меблі, зробити ремонт, розширити місцевість. Валентина проти не була. Її влаштовували всі наші пропозиції. Тож ми, начебто ладнали.
Ще із початком весни перевезли деякі речі до бабусиного дому. Пообіцяли, що влітку цілком переїдемо до неї. Тоді й гроші на ремонт будуть. Тітка лише схвально кивала. А ми продовжували доживати останні місяці оренди і дуже часто заходили до Валі в гості.
Якось я зі своєю сім’єю поїхала на відпочинок. Знайшлися можливість та час. А коли повернулися, то дізналися такі новини: у тітки з’явився кавалер. Віктором звали. Жінка казала, що він давно вже залицявся до неї, але доки була жива її мама, то нічого спільного у них бути не могло. Бабуся завжди казала Валі, що той чоловік розлучений, а отже з жінками живе погано. А для чого їй таки непутящий? Тітка погоджувалася. А зараз, коли матір померла, вирішила дати чоловікові шанс.
Наступного дня ми завітали в гості до свого майбутнього дому. Валентина відрекомендувала нам Віктора. Йому одразу заявила, що ми житимемо із ними. Нічого проти вона і досі не мала. Тільки окремий вхід для себе просила зробити.
Після того ми заїжджали туди ще кілька разів. Хотіли обговорити деталі перестановки. Було вирішено з наступного тижня привезти спеціалістів і розпочати ремонт.
Так і зробили. Тож у понеділок із самого ранку ми були на подвір’ї тітчиного дому з працівниками та необхідними матеріалами. Але в будинок потрапити нам так і не вдалося.
З будинку вийшла тітка і просто мовчки поступилася Вікторові. Говорив до нас він:
– Хутко збирайте всі свої речі і виїжджайте. Ми продаємо дім і їдемо в інше місто. Двічі повторювати не буду.
Передусім нам було соромно перед робітниками. Ми так довго та наполегливо вмовляли їх якнайшвидше взятися за роботу. Готові були навіть більше заплатити, а виявилося, що відривали їх цілком дарма. По-друге, такий поворот подій був дуже неочікуваним. Хто б міг подумати, що тітка Валентина так з нами вчинить.
Ми, вважайте, залишилися з нічим.
Але справа навіть не в тому. Ми собі квартиру знайдемо. Дивно було тільки бачити, що незнайомий нам чолов’яга через кілька місяців спільного життя із Валею дозволяє собі керувати її майном. Усе і справді належало тітці. Вона обіцяла переписати половину житла на мене, але, як бачите, передумала. Або їй із цим допомогли.
Дуже сумно розуміти, що скоро дім, у якому промайнуло все моє дитинство і де жили близькі мені люди, продадуть чужинцям. Хіба ж це по-людськи?
Але що ж я можу вдіяти. Поки Валя твердо стоїть на своєму. Бачитися з нами не хоче та й взагалі говорить за неї тільки Віктор. І як тепер вберегти жінку від необдуманого кроку? Дурниць же наробить. Потім ще сама жаліти буде.
Як на Вашу думку Вікторові вдалося переконати жінку продати батьківський дім?
Яке вирішення цієї проблеми можете запропонувати Ви?
