Машка життям була задоволена: жителі багатоповерхівки до її появи поставилися прихильно. З під’їзду не виганяли, підгодовували і давали ловити в підвалі гризунів. Машка народилася в засніженому містечку в підвалі старого будинку. Не всім її братам і сестрам вдалося вижити, але Машка успадкувала від батька – шикарного породистого кота густу і теплу шерсть, а від матері – скромної триколірної кішечки, розум, чарівність і кмітливість.
Вона знала, як вижити в тридцятиградусний мороз, розчулено попросити їжі у доброї людини, задушити нахабного щурика і втекти від агресивної собаки. Все було добре у Машки, ось тільки дому у неї не було.
Втім, кішка не сильно сумувала: вона не знала, що таке жити в любові і ситості, там за закритими залізними дверима, де насолоджуються усіма радощами людського Всесвіту деякі щасливці. Під’їзна кішка задовольнялася малим і була надзвичайно задоволена своїм життям.
Все пішло не так, коли в під’їзд увійшла ця жінка. Вона явно була засмучена. Машку гидливо штовхнула, озирнулася. У під’їзді було тихо, тільки на третьому поверсі за дверима сварливо і істерично сварилися мати і дочка Тихонови. Кішка побігла вгору на один сходовий проріз і зверху спостерігала за незнайомкою. Та дістала з сумки сонне немовля. Жінка подивилася на рум’яне з морозу личко малюка і скривилася.
– Копія батько, така ж скотина, – злобно промовила вона, – Будь проклятий він і весь його рід!
Жінка відкрила люк сміттєпроводу і ще раз уважно подивилася на дитину. Їй стало зрозуміло, що вона туди не поміститься.
Незнайомка щось в розпачі пробурмотіла і ще раз оглянулася: їй почувся шум на верхніх поверхах.
– Ну вже ні, я не буду через тебе горіти в пеклі, я не візьму гріх на душу! – пообіцяла вона і поклала малюка в брудну коробку, кинуту біля сміттєпроводу, прямо на непотрібні барвисті листівки і старі квитанції. – Якщо Бог є, він про тебе подбає! А якщо немає – то і жити нам усім нема чого!
Вона поставила поруч з дитиною сумку і останній раз глянула на безтурботного, сплячого малюка. Він посміхався уві сні, граючи з ангелами.
– Благослови тебе Господи, мій син! – раптом закрила вона обличчя руками і скорботно захиталася з боку в сторони. – Я – погана мати, але такою мене зробив твій батько. Пробач!
Жінка різко сіпнулася і вибігла на вулицю. Залізні двері за нею гулко стукнули.
Дитина прокинулася від гуркоту і шуму. Машка, не розуміючи, збігла вниз і підійшла до коробки. Немовля було зовсім крихітним, безпорадним. Комбінезончик захищав його від морозу і протягу, але ручки були вже зовсім холодними. Машка задумливо обнюхала личко, яке пахне молоком, і малюк посміхнувся. Тоді вона залізла в коробку і лягла зверху на немовля, зігріваючи його своїм тілом. Малюк був радий новому другові. Він посміхався, ворушив ручками, намагаючись доторкнутися до пухнастої шерсті Машки, і ніжно співав свою безсловесну пісеньку. Машка приєдналася до неї, ласкаво муркотячи. Так вони лежали, насолоджуючись суспільством один одного.
Час йшов. Плескали вхідні двері, запускаючи в під’їзд клуби морозного повітря, втомлені після роботи люди йшли до ліфта, не помічаючи брудну коробку біля сміттєпроводу та зігріваючу один одного парочку. Година була пізня, все менше і менше жителів заходили в під’їзд. Машка знала їх всіх і впізнавала, навіть не дивлячись …
Ось Павло Сергійович легко вбіг по сходах. Вічно розкритий, вусатий, сміхотливий, в кишені пуховика – півлітра горілки, а в іншій улюблені сосиски, якими він зазвичай ділився з бездомною кішкою. Повільно бреде до ліфта втомлена Олена Анатоліївна, навантажена сумками з продуктами для її великої родини. Зазвичай Машка підбігала до неї за частуванням, але в цей раз залишити малюка на самоті вона не наважилася.
Баба Віра – вередлива стара – прочовгала фетровими ботами повз коробки, але пісеньки дитини і кішки не почула. І тут дитина заплакала. Він замерз і зголоднів і хотів до мами. Машка налякалася: що робити?
Двері грюкнули, в під’їзд зайшов Вітька: у вухах – навушники з музикою, на ногах – легкі кросівки, попри морози. Машка заклично нявкнула, звертаючи увагу на немовля, але Баста в навушниках заглушив тонкі голоси кішки і дитини. Малюк заплакав ще сильніше, але в під’їзд більше ніхто не входив.
Машка ретельно вилизувала личко підкидька, намагаючись його заспокоїти, але це не допомагало. Вона ходила по немовляті, підставляла свій живіт з сосками, але людське немовля не розуміло, що потрібно робити. Та й молока у вагітної кішки поки не було.
Грюкнули двері. Це Ольга Михайлівна вийшла викинути сміття. Машка відчайдушно занявкала, а малюк продовжував гірко плакати. Ольга Михайлівна прислухалася до дивних звуків. Спочатку їй здалося, що це просто десь кричить кішка. Але потім вона розрізнила крик немовляти. Шльопаючи капцями, з пакетом сміття в руках жінка спустилася поверхом нижче і завмерла, здивувавшись. Чистеньку заплакану дитину в новому комбінезончику зігрівала зеленоока сибірська мурка на ім’я Машка.
– Машенька, та де ж ти його взяла? – сплеснула руками жінка. Вона підняла дитину, Машка вискочила з коробки і вдячно потерлася до ніг рятівниці. Ольга Михайлівна нагнулася і підняла сумку, що стояла поруч з коробкою. У ній виявилося пара памперсів і пляшечка з молочною сумішшю.
– Підіймайте, бідолашні ви мої! – вони піднялися поверхом вище і увійшли у світлу і теплу квартиру. Жінка викликала поліцію і швидку допомогу, переодягнула і нагодувала дитину і налила Машці в блюдечко молока.
– Яка ж ти розумниця, – похвалила вона кішку, ласкаво погладивши її.
Лікарі швидкої допомоги у квартирі Ольги Михайлівни знайшли здорову задоволену дитину і пухнасту кішку. Коли малюка забирали, вона захвилювалася і побігла слідом за своїм маленьким другом. Вибігла на мороз і спробувала застрибнути в машину швидкої.
– Пробач, мила, тобі сюди не можна, – перегородила вхід ногою фельдшер, – ти молодчина, але твій підопічний тепер в безпеці, не хвилюйся.
– Іди сюди, Маша, – Ольга Михайлівна взяла кішку на руки і понесла в квартиру. Так несподівано Машка стала домашньою.
А ще через тиждень вона прокинулася знаменитою. Журналісти розповіли про історію найди і її пухнастої рятівниці. Тисячі людей захотіли всиновити малюка і дати дім розумній кішці. Навіть з Англії писали! Але Ольга Михайлівна свою улюбленицю вже нікому не віддала.
– Ми з тобою велику справу зробили, людину врятували. Будемо життя разом проживати.
А Машка і не проти, радіє, муркоче і вдячно треться до ніг.
Хто тільки з сусідів за цей місяць не зайшов до них в гості, пригостити розумну кішку! Машка зроду таких ласощів не їла! А Павло Сергійович навіть залишився: спочатку допомагати приймати у Машки пологи, а потім і просто жити з хорошою жінкою і хорошою кішкою. А кошенят сусіди розібрали, ледь не побилися! Адже від такої кмітливої героїчної тваринки тільки хороший приплід може бути.
Як вам така історія порятунку від хороброї кішки?
