Я відчувала себе коханою та кохала сама. Ми одружилися. Наше з чоловіком життя нагадувало казку: обоє на хороших керівних посадах, розумні, красиві, тому ми не боялися взяти в іпотеку квартиру. Ми швидко повернули гроші за неї, навіть швидше ніж було вказано в договорі. Та було одне “але” – мій чоловік не хотів мати дітей.
Олексій постійно хотів взяти ще одну квартиру в іпотеку та здавати в оренду, а самим залишити робу і жити на вторговані за неї гроші. Мені взагалі не подобалася ця ідея, та я просто мовчала.
З кожним роком подружнього життя я хотіла дитину, та думка чоловіка не змінилася.
Я запідозрила щось не добре, адже чоловік все частіше приходив із запізненнями та ще й напідпитку та у непристойному вигляді. Я терпіла і не хотіла конфліктів, та чоловік зізнався сам, що полюбив іншу. Це була дівчина молодша від мене на 15 років та ще й не хоче дітей.
Олексій був готовий залишити мені квартиру, аби тільки отримати розлучення. У мене не було іншого входу, я погодилася і підписала усі документи.
Я 6 місяців жила сама, та на весіллі моєї найкращої подруги я зустрілася з чоловіком моєї мрії, який став моїм законним чоловіком. На цей час я щаслива, бо маю люблячого чоловіка та скоро народжу дитинку. А колишній так і не знайшов своєї долі, ходить від однієї до іншої. Хотів повернутися до мене, та я була вже одружена і зрад не пробачаю.
А місяць тому, мене зателефонували з лікарні. Повідомили, що мій колишній чоловік просить зустрічі зі мною. Я все ж прийшла.
Він побачив мого животика і почав плакати, тільки тоді визнав, що був дурнем. А мені його зовсім не шкода.
А ви б пробачили своєму колишньому? Одружилися б з людиною, котра не хоче дітей?
