Я завжди вірила, що мій чоловік – вихований, вірний і взагалі найкращий у світі. Зрештою, у вихованні я не сумнівалася, бо сама цим займалася. Мені довго доводилося відучувати його від шкідливих звичок, викорінювати все те, що йому так старанно нав’язувала його матір. Тож Сашко завжди звітує мені перед виходом на роботу та перед поверненням з неї. Так я завжди знаю, де він, з ким і коли буде вдома.
Того дня все йшла за звичним планом. Коханий подзвонив мені й повідомив, що скоро повертатиметься з роботи, а тоді похапцем додав, що буде не сам. після в телефоні миттєво почулися короткі гудки.
Я не дуже гостинна людина, якщо бути чесною. Не люблю непроханих гостей і незаплановані заходи.
До того ж у мене тоді був дуже важкий день. Я їхала до батька в лікарню. Добиратися довелося громадським транспортом. Та ще й з пересадками. Якась бабуся придавила мені ногу своєю тачкою, яку ледь затягла в автобус. Потім я проїхала потрібну зупинку. Ще й розмова з лікарем була невтішною. Чоловік скаржився на те, що мій тато погано поводиться. Я ж його знаю. Він завжди був таким вибагливим. Годі й догодити.
Далі я заскочила на пошту, що зробило мій шлях додому удвічі довшим. Оскільки виявилося, що там помилилися і перенаправили мою посилку до іншого відділення.
Я аж кипіла люттю. Довелося влаштувати скандал. Напевне, це батькові гени в мені вирували.
Через годину, до речі, мені аж додому привезли мою посилку, аби я тільки не писала скаргу.
Тому, як бачите, мені було аж ніяк не до гостей.
Я трохи відпочила й вирішила, що треба все ж таки взятися нарешті за підготовку до гостини. Якщо це будуть співробітники чоловіка, то чашкою кави не обійдешся. А якщо ще й хтось із його родичів… Краще про таке не думати. І ті, і ті не оминуть можливості обговорити мене за спиною.
Що ж, слід було прибрати й приготувати вечерю.
“Порядок домі навела… Вечерю готую.. А сама як виглядаю? Зараз прийдуть колеги Влада, а тут я така: у заношеному халаті, непричесана, ненафарбована.” – промайнула в моїй голові і я кинула робити салат, похапцем починаючи одягатися в нову сукню.
Треба ще укладку зробити і макіяж… Якийсь не дуже яскравий. Щось природне.
“А раптом ішлося про співробітницю? У нього ж на роботі не тільки чоловіки. А з жінками взагалі ситуація інша. Тоді треба яскравий макіяж. І сукню іншу. І салатів більше. Такі точно чутки на фірмі пускатимуть, яка я погана господиня. Треба перевірити, чи павутини ніде нема. І ще раз підмести. І дзеркала всі витерти. Бо якщо та співробітниця зробить мені зауваження, то чоловік дослухається. Покине мене. Мені такого не треба.
Я кинула робити макіяж і почала бігати кімнатами, перевіряючи чистоту в домі. Схопилася за швабру і почала мити підлогу. Витирала пилюку, збирала павутину, мила вікна. Тоді повернулася на кухню. Слід було швидко скласти нове меню.
Десь через годину я нарешті з усім впоралася. На душі й досі було тривожно і я час від часу в паніці хапалася за те, що й так уже зробила, аби пересвідчитися, що все гаразд. А тоді завмирала в очікуванні: кого ж приведе мій коханий?
У двері постукали.
Серце ледь з грудей не вистрибнуло.
– У нас гості? – здивовано запитав чоловік, оглянувшись довкола і змірявши мене поглядом з голови до ніг.
– Так ти ж сказав, що прийдеш не сам.
– Ой, точно. – засміявся коханий. – Забув.
Він раптом дістав з пакета іграшку. Маленький ведмедик дивився на господиню своїми штучними очицями, а в них не було ні краплі вдячності за все те, що чекало гостя в домі.
– Це Барсик. Хтось загубив його на вулиці. А мені стало шкода. Вирішив підібрати. Хай поживе у нас.
Я просто стояла і мовчки дивилася на чоловіка. А що я могла йому сказати? Визнати, якою ж наївною я інколи буваю? Розповісти про той гармидер, який тут коївся до його приходу?
Я була зла.
Але потім я подумала, що краще Барсик, аніж непроханий гість, якому могло щось не сподобатися. Іграшка чутки пускати не буде. Це вже добре.
А ми з чоловіком пішли на кухню. Там був святковий стіл. Самі поїмо, а що ж… Хіба дарма готувала?
А які кумедні історії траплялися у Вашому житті?
