Декілька місяців тому Антон прийшов після роботи та спокійно сказав:
– Я хочу знову побути холостяком та пожити сам.
Виявилося, що він просто втомився від подружнього життя. Мовляв, навіть дихати спокійно не може, я з сином його постійно дратую. Я тоді не знала, що сказати у відповідь. Антон мовчки зібрав свої речі та поїхав геть. Я з ним навіть не хотіла спілкуватися.
І ось, тиждень тому хтось постукав у двері. На порозі стояв Антон та мило посміхався. Та я навіть не слухала його, грюкнула дверима.
Ми одружилися майже 10 років тому, маємо синочка Петрика. Моя гордість та розрада, скоро піде у перший клас. Живемо у невеликій двокімнатній квартирі, яку я колись отримала у спадок від покійної бабусі. Ну, точніше, зараз тільки я з сином тут мешкаю. Знаю, що у багатьох парах настає період “застою” у стосунках, хтось навіть розлучається через таке. Так, у нас були різні негаразди, проблеми на роботі, відсутність грошей. Але я обіцяла, що буду з Антоном у щасті та горі. А ось чоловік слова не дотримав.
Перші дзвіночки я помітила ще у квітні минулого року, коли якраз почалася пандемія. Антон тоді втратив роботу, але я працювала дистанційно. Бачила, як чоловікові погано, він не знав, що робити далі у такій ситуації. Довго не міг знайти роботу, а потім взагалі опустив руки. Щодня валявся на ліжку, дивився телевізор. Жоден підробіток йому не підходив – там зарплата мала, там досвіду недостатньо або взагалі не хотів працювати. Мовляв, робота таксистом – це не про нього. Всю родину я тягла на своїх плечах. А тоді ще почали хворіти мої батьки та свекри. Я дуже переживала.
Добре, що після послаблення карантину Антон влаштувався на роботу кур’єром доставки. Однак, його така робота дратувала. Приходив додому сердитий, часто зривався на мене чи Петрика. Я боялася його навіть попросити чашку після себе помити, адже одразу починалася сварка.
– Ти що, не можеш це сама зробити? Ти жінка і це твій обов’язок, ти повинна бути чудовою господинею. Я втомився на роботі, було багато замовлень, хочу відпочити! – дорікав Антон.
Він навіть до свекрухи не телефонував. Всі ліки та продукти я відвозила до старенької жінки, Антону було байдуже на рідну матір. Ми настільки голосно сварилися, що потім тиждень спали в окремих кімнатах та не розмовляли. Шкода було сина, який на це все дивився та плакав.
Тоді була субота, я готувала нам вечерю, адже скоро з роботи мав повернутися Антон. Однак, він навіть не сів за стіл, одразу з порога розповів про свій “відпочинок”:
– Нам треба пожити окремо. Я втомився щодня слухати твої скарги, дістало це все. Думаю, що така розлука допоможе нам побороти цю кризу.
Я не знала, що сказати. Думала, що Антон просто так жартує. Але до тями мене привів телефонний дзвінок від свекрухи. Антон переїхав до батьків жити.
– Що трапилося? У вас все добре? Я нічого не розумію, Антон приїхав до мене та сказав, що поки з нами поживе. – бідкалася жінка.
Я спокійно пояснила всю ситуацію. Мені так було соромно перед старенькою жінкою. Вона намагалася нас помирити, пропонувала зустрітися, але я не хотіла. Якщо Антон так вирішив – ну і нехай, без нього обійдуся.
Так я з Петриком почала жити удвох. Синочок мені допомагав з хатніми справами та навіть готував для нас вечерю. Помітила, що у раковині тепер порожньо, пилюки нема, ніхто не розкидає на крісла брудні джинси та футболки. Немов навіть дихати стало легше. Антон інколи телефонував до сина, правда, вони розмовляли тільки декілька хвилин. Стандартні запитання про те, як минув день, які справи у школі і все. Я не хотіла чути голос Антона. Часто ловила себе на думці, що він мені тепер взагалі не потрібний.
Він повернувся без попередження. Ні квітів чи інших подарунків у знак вибачення. Тільки сумка з одягом і все. Я його навіть за поріг не пустила. Антон ще довго стукав у двері, намагався їх відчинити, але марно. Бачила, як він викликав собі таксі та поїхав геть.
Спершу я думала, що пропаду без чоловіка. Але він мене покинув у такий важкий період. Ми ж одна родина, маємо підтримувати та долати всі труднощі. А ось так виявилося, що Антон справжній боягуз. Навчилася жити без нього. Нещодавно до нас переїхала моя старенька матуся, а я знайшла кращу роботу та працюю вже в офісі. Мама допомагає мені у господарстві, забирає сина зі школи та робить з ним домашні завдання. Нам утрьох дуже добре живеться.
Антон інколи приходить та просить, щоб я дозволила йому зайти у квартиру. Ще й дорікає, що я така погана дружина та прогнала його геть. Але хіба це я винна? Хочу, щоб він нарешті забув мою адресу. Я збираюся подати заяву на розлучення. Все-таки добре, що ця ситуація трапилася у нашій родині, адже я зрозуміла, що за чоловік мій Антон.
Ви підтримуєте слова дівчини? А що б ви зробили з таким чоловіком?
