Я одружилася пізно, в 35 років. Народила двох діточок. Дмитро почав затримуватися на роботі. Деколи навіть не приходив додому. Ціни росли, але ми нічого не потребували. Чоловік давав мені по 5 тисяч гривень на тиждень. Чоловік ходив на підробітки пропадав днями та ночами. Так тривало пів року. А одного разу просто зібрав речі та пішов до дверей. Коли я запитала в нього, куди він, то почула: “Йду. Мені це все набридло”.
Мій чоловік молодший за мене на 10 років. Це не заважало нашому коханню. Ми одружилися і в нас народилася двійня: хлопчик і дівчинка. Дмитро дуже любив дітей. Але згодом щось пішло не так.
Дмитро почав затримуватися на роботі. Деколи навіть не приходив додому. Ціни росли, але ми нічого не потребували. Чоловік давав мені по 5 тисяч гривень на тиждень. Нам з дітьми цього цілком вистачало. Я так захопилася материнством, що не спішила повертатися на роботу.
Після вагітності я поправилася на 10 кілограмів. І продовжувала їсти вночі, як тільки діти засинали. Дмитро приходив з підробіток лише ночувати, і те намагався тихенько вночі піти спати на кухню. Так тривало пів року.
Діти росли та заробляти потрібно було більше. Чоловік почав пропадати на роботах. Одного разу він не приходив додому аж 3 доби, а потім з’явився, зібрав речі та пішов до дверей. Коли я запитала в нього, що відбувається, він відповів сухо: “Мені це все набридло”
Через тиждень він відправив мені 5 тисяч гривень. Я не хочу, щоб мої діти в чомусь потребували. Вони не мають думати, що будуть їсти й вдягати. В них має бути свобода у виборі.
Я подзвонила Дмитру і сказала, що подам на аліменти. Тоді він повідомив, що я отримуватиму всього 5 тисяч гривень на місяць, а так він даватиме мені цю суму щотижня. Я погодилась обійтись без аліментів. Тепер сиджу і думаю, чому життя таке несправедливе?
Тоді чоловік зателефонував і сказав свої умови – він має бачити дітей двічі на тиждень, щоб переконатися, що я трачу гроші на них, а не на себе. Це мене жахливо засмутило. Я передумала. Не потрібні мені його подачки. Нехай платить аліменти, а я влаштуюсь на попереднє місце роботи та ще доведу йому, що ми можемо добре жити й без нього.
А що ви думаєте про мою історію?
