Моя бабуся все життя прожила у селі. Там у неї велика хата, поле, город, сад. Я любила приїжджати до неї у гості. Однак, декілька місяців тому її, на жаль, не стало. Встигла написати заповіт та передала мені у спадок свою хату. Правда, тільки половину.
А нещодавно до мене подзвонила мама та сказала, щоб я взагалі відмовилася від хати та передала все добровільно молодшому братові Сергієві.
Річ у тому, що я старша донька у нашій родині. Ще зі школи я старалася бути найкращою та досягати бажаного. Вступила до університету на державну форму навчання, отримала червоний диплом. Одразу знайшла роботу. А згодом зустріла своє кохання – Микола, мій колега. Ми важко працювали, але зараз у нас є все для щастя. Ми живемо у центрі Львова, маємо дві машини, ну і найголовніше – донечка Христинка.
А ось мій молодший брат Сергій був повною протилежністю. У школі навчався на двійки, його цікавили тільки гулянки та дискотеки. Чесно кажучи, я не здивувалася, коли він привів додому якусь молоду дівчину та сказав, що вони скоро одружаться, бо чекають на малюка. Я тоді жила окремо, тому мене не цікавили братові проблеми. Моя мама дозволила молодятам пожити в неї. Правда, брат довго не затримувався на жодній роботі, дівчина Марина була ще той ледацюгою. Тому все на спині тягла моя матуся.
Звісною, що тоді про мене забули. Мовляв, я сама можу дати раду. Моя родина навіть не прийшла до мене на розписку з Михайлом, адже тоді Марина сказала, що їй погано. А я так хотіла плакати від образи. Добре, що Коля був поруч та заспокоював мене. Мама просто написала смс-ку та все. А про те, щоб позичити на перший внесок за квартиру я навіть не думала – всі гроші вона витрачала на Сергія та його дітей. Тому ми так з чоловіком так важко гарували. Не було від кого помочі чекати.
Декілька років тому не стало татової мами, бабусі Анни. Ми допомагали з організацією похорон. Правда, потім я взагалі пожаліла, що прийшла до хати. Виявилося, що старенька переписала свою двокімнатну квартиру на брата й дружину.
– Доню, ти ж розумієш, що у нього зараз троє дітей. А ця квартира буде для нього справжнім подарунком. Ну не можуть вони тіснитися з нами, місця нема, – заступалася за Сергія моя мама.
Тобто мені нічого, нехай я сама заробляю на квартиру, а для братика все готове на блюдечку. Я тоді дуже образилася на не дзвонила до родини майже місяць.
Ми з Миколою дуже економили. Купували дешеві продукти у супермаркетах, а про відпочинок закордоном взагалі забули. Коля навіть на заробітки їздив у столицю. Всі гроші витрачали на кредит за квартиру. І так тривало майже 2 роки. Нарешті з полегшенням видихнули, коли нам дали ключі від власної домівки. А з часом все налагодилося – мені запропонували перспективну роботу в офісі, Микола став заступником директора на великій фірмі. Купили дві автівки, донечка зараз ходить у приватний садочок. Ми можемо багато собі дозволити.
Але брат щоразу з Мариною заздрісно на нас дивляться, коли ми у гості на свята приходимо. Я знаю, що Сергія ніхто не хоче брати – освіти не має, жінка його з одного декрету скаче в інший. Навіть на звичайні жигулі вони ледь грошей нашкребли, з відпочинку – тільки дача за містом.
А місяць тому не стало бабусі Стефанії. Я її завжди любила. Та і вона єдина мені підтримала у такій ситуації – дала 2 тисячі доларів. Звісно, що мама тоді дуже кричала, що бабуся так несправедливо гроші дала мені, а не Сергійкові. І ось я дізналася, що у заповіті вона поділила спадок порівно. Пішли з чоловіком до нотаріуса, щоб всі необхідні документи оформити. Хотіли купити невелику квартиру. Спершу будемо її в оренду здавати, а потім вже донечці подаруємо, коли та виросте.
Однак наступного дня до мене зателефонувала мама. Сказала, що має серйозну розмову:
– Донечко, послухай. Краще ти напиши відмову за спадок та віддай все братові. У них скоро дитина має з’явитися, Марина знову вагітна. Та і з роботою у них проблеми, ти ж сама знаєш, як зараз важко. А у тебе є квартира, машина. Яка тобі користь буде з тої хати нещасної? А Сергійкові гроші потрібні.
– Знаєш, мамо, а мені все це набридло. Вже стільки років я чую про те, як братові важко. Досить вже його такими подарунками задобрювати. У тебе є ще одна дитина – це я. Бабуся поділила спадок порівно, то нехай Сергій отримає свою законну частку.
Мама ще довго на мене кричала, казала, що мені гроші за рідного брата важливіші. А я просто кинула слухавку, не мала сили таку дурню слухати. Але знаю, що вона так просто не здасться. Це ж Сергій її підіслав з таким прохання. Але я не буду відмовлятися. Дорослий чоловік, якому 30 років – треба вже самостійно дбати про родину. А не сподіватися на ось такі подарунки долі. А у ті казочки, що зараз роботи нема, я просто не вірю. Адже ми з Миколою назбирати гроші, то і Сергій з Мариною також можуть. Варто тільки перестати скиглити та йти працювати.
Дівчина вчинила правильно? Можливо, варто дослухатися до думки матері?
