Свекрухою я стала чотири роки тому.
Зрештою, я цілком передбачила, що дружиною мого Славка стане Оленка, з якою він зустрічався понад десять років. Вони з першого класу сиділи за однією партою. Усе й завжди робили разом. А тоді Олена вступила до університету, а мій Славко пішов до армії.
Через рік вони побралися й у них народився син.
Я була рада за своїх дітей, але з часом почала помічати, що у них не все так гладко складається. Вони, звичайно, не влаштовували скандалів, не тікали з дому, не погрожували розлученням. Просто жили у вічних боргах.
Але не розумію, чому.
Син постійно працював, ніби й заробляв непогано. А Оленка довго не хотіла виходити на роботу, виправдовуючись дитиною. До речі, на той момент вона навіть університет не закінчила.
Я сама пропонувала їй непогані посади і хороші вакансії, які чула від інших людей або знаходила в оголошенні. Але дівчина мені потурала онуком.
А нещодавно до мене в гості заходив Славко. Так я і дізналися, що він планує їхати за кордон. Разом із другом збирався до Польщі.
Мені така ідея не подобалася. Я довго відмовляла сина, бо знала, що легко йому там не буде, але він твердо стояв на своєму. Довелося пообіцяти, що я сама перший час забезпечуватиму його сім’ю. Я готова була оплачувати продукти, побутові речі першої потреби і навіть садочок дитині, аби тільки невістка також пішла на роботу.
Славко подумав і погодився.
Відтоді онук все частіше залишався зі мною. Ми говорили з ним про дитячий садочок, вчилися писати та рахувати, гралися з іншими дітьми.
Спочатку мені це навіть подобалося. Хоч я й віддавала останню копійку синові, але мене все влаштовувало.
Славко і досі обіцяв знайти нову роботу, а невістка вдавала, що заклопотано перебирає наявні вакансії.
Так ми прожили пів року.
Одного дня, коли ми гуляли з онуком у парку і я відмовилася купити йому морозиво, той влаштував мені істерику. Він казав, що батьки постійно купують все, що він захоче. На ту мить я не взяла слів малюка до кваги, бо знала, що діти живуть скрутно, тільки на ті кошти, які їм даю я.
А далі я побачила в онука новий велосипед. Виявилося, що Славко вже давно працює на новій роботі і грошей у нього вдосталь.
Я тоді збагнути не могла, чому син із невісткою забирають мої останні гроші? Вони ж знають, що я живу на одну тільки пенсію.
Того ж дня я вирішила серйозно поговорити із сином.
Я запросила їх до себе в гості. Вирішила, що про таке варто говорити наживо.
Ввечері Славко з Оленою були в мене.
Ми сіли на кухні, я заварила чаю, порізала торт і одразу ж помітила новий одяг на синові. Не з дешевого, до слова.
У невістки ж була нова зачіска та хороший манікюр. Поруч лежали нові телефони.
І я не могла змовчати.
– Як справи на роботі?- запитала я.
– Та як завжди: коли краще, коли гірше.
Що ж, я покликала до нас онука та попросила розповісти те, що сама нещодавно почула від нього. Дитя почало вихвалятися новими іграшками та гаджетами.
Син почервонів.
– Це моя подруга віддала, – почала виправдовуватися Олена.
– А ваші телефони, дорогий манікюр, новий одяг? У вас ні краплі сорому!
Обоє мовчали, похиливши голови.
– Більше помагати вам я не збираюся. Не очікувала, що ви мною так скористаєтеся.
Славко мовчав.
Додому вони пішли швидко і навіть не попрощавшись.
Уже цілий тиждень від них ніяких звісток. Але мені байдуже. Тільки за онуком сумую.
Як оцінюєте вчинок Славка та Олени?
Що зробили б на місці матері?
