Заміж я вийшла ще в університетські роки. За свого одногрупника. Тоді мені здавалося, що шлюб стане найкращою пригодою мого життя… Таки став… Але гірким досвідом. Ми прожили рік, а тоді подали на розлучення. Не зжилися, назвемо це так. Я важко переживала цей факт. Воно вдарило по моральній складовій так, що до 30 років я й думати не хотіла про ще одне заміжжя. А потім зустріла Миколу. Чоловік виявився старшим за мене всього на 2 роки. Вдівець. В останньому він мені сам щиро зізнався, а ось про доньку від першого шлюбу не сказав геть нічого.
Якось Микола зробив мені пропозицію. Я довго не думала. Все одно засиділася сама. Мені подобалося у наших взаєминах усе, окрім невизначеності із житлом. Ми обоє орендували квартири після розлучення. А я хотіла, щоб ми мали змогу жити у спільному будинку. Прагнула відчувати твердий грунт під ногами. Дізнавшись про моє хвилювання, чоловік запевнив, що з часом усе буде. Не було сенсу купувати зараз квартиру. У його тата був власний будинок. Він мав перейти Миколі у спадок.
Я погодилася.
Кілька разів після цього просила чоловіка познайомити мене зі свекром. Його дружина померла кілька років тому, але знати хоча б якихось родичів коханого жінка все ж таки хотіла. Тільки Микола чомусь ігнорував прохання.
А потім у нас народився син. Тож ми домовилися, що з’їздимо до свекра, коли дитині виповниться один рік. Микола наче погодився. Коли дитя підросло, ми все ж таки поїхали в гості до новоспеченого дідуся. Старенький зустрів нас дуже холодно. Це неабияк здивувало мене. Я думала він втішиться невістці та онукові, але все склалося геть по-іншому.
Упродовж усього застілля свекор тільки скоса поглядав на мене. А потім не витримав. Відвід до іншої кімнати і сказав, що має серйозну розмову. Саме тоді я й дізналася, що в Миколи була донька. Їй тоді якраз виповнилося 15 років. Сам же чоловік ніколи про неї навіть не згадував. І, як виявилося, аліменти також не виплачував.
Перша невістка чоловіка померла, коли доньці було кілька місяців. Миколі до того діла не було. Тому за виховання дитини взялися батьки молодят. Вони ростили онучку самостійно. Тому зараз, на схилі літ, свекор вирішив усе майно переписати на дівчинку. Вважав, що так буде совісно і чесно. Втім, я з ним не погодилася.
Я сказала, що мій син – такий же спадкоємець, як і перша донька Миколи. Тому буде правильно розділити спадок навпіл.
Свекор заперечив. Він сказав, що вони з дружиною взяли опіку над онукою. Поставили її на ноги. А сина він знати не хоче, бо той дитину в дитячий будинок віддати хотів. Ому зараз ні про який поділ майна не могло навіть ітися.
Я все одно не розуміла логіку старого. Таке його рішення сильно мене обурило.
Із запитаннями я пішла до Миколи. Але той відмахнувся. Сказав, що в ці справи лізти не хоче. А про минуле змовчав. Мовляв, це занадто стара та заплутана історія.
Так я залишилася з Миколою і його обіцяною діркою від бублика.
На чиїй стороні конфлікту Ви?
Чому?
