Коли я тільки почала зустрічатися з Петром, то він майже одразу розповів мені про свій перший шлюб. Знала я й те, що у нього була п’ятирічна донька. Втім, чоловік запевняв, що почуття зникли і він хотів би забути минуле, як страшний сон. Власну квартиру він залишив першій сім’ї з умовою, що колишня виплатить йому половину вартості. Аліменти платив. Тому ніщо не заважало нам з’їхатися і жити разом.
Власне, я так легко сприйняла розповідь чоловіка про його минуле, бо й сама вже була заміжня до цього. У мене також є дитина. Син. Йому тільки виповнилося 7.
З Петром ми жили добре, тому десь у душі я знала, що скоро святкуватимемо весілля.
Я помічала, що мій коханий підтримує зв’язок із донькою. Постійно допомагає їй, чим тільки може. Але я не бачила в цьому нічого поганого. Чула я і про договір Петра з колишньою: вона дозволяє йому та його батькам бачитися з дівчинкою, але вона залишається жити з нею, бо мати в неї одна. І крапка.
А якось Петро повернувся з роботи дуже пізно. Незвично для його пунктуального характеру. Та ще й не сам. Поруч з ним стояла маленька Іринка. Я здивувалася. Чоловік сказав, що колишня має важливі справи й попросила посидіти з донею. Він намагався віддати доньку бабусі, але його мати нездужає. Тож довелося привести дитину у наш спільний дім.
Я, зрештою, не мала нічого проти. Це всього лише його дитя. Як і мій син для нього.
Усі вихідні дівчинка пробула з нами. На тому, як я думала, ми й розпрощаємося. Але трапилося так, що Іра до нас зачастила. Чоловік повертався з роботи з дитям за руку. Згодом це вже стало звичкою. Двічі, а то й тричі на тиждень у нас жила чуже мені маля. Атмосфера ставала напруженою. Тепер чужій дитині треба було ще й догодити: не все вона їсть, не все любить.. Зрештою, як і всі діти, але зі своїм чадом легше.
Разом із донькою від першого шлюбу до нас зачастила і мати Петра. Бабуся дуже любить свою онуку й бідкається, що зараз просто не має сил, щоб самотужки посидіти з дівчинкою. Зате мені влаштовує постійні допити та повчання. Вона повинна знати, що їла її внучка, у що одягалася, коли поспала, чого захотіла.
Приблизно тиждень тому я дізналася, що Петро знову хоче привести доньку до нас на вихідні. Я, власне, сина віддалася своїм батькам, бо дуже хотіла відпочити після важкого робочого тижня. Пояснила все чоловікові і попросила не бутити мене в суботу зранку. Знала, що він і сам може приготувати дитині сніданок і погратися з нею, доки я не прокинуся.
Але сталося зовсім по-іншому. Розбудила мене свекруха. О 7 ранку. Вона цікавилася, де в мене стоїть міксер. Дуже жінці закортіло млинців для онучки посмажити.
Спросоння я була не в гуморі. Тож огризнулася, що млинці приготувати вона може в себе вдома. Хай бере онуку і дасть мені відпочити. У мене законні вихідні.
Тоді всі на мене сильно образилися.
Петро це почув, узяв маму з малям і пішов до батьківського дому. Думала, що він більше не повернеться. Але ні. Прийшов. Ввечері. Я очікувала сварки та переїзду, а отримала пропозицію руки та серця. Петро сказав, що ми повинні бути сім’єю. Великою і дружньою сім’єю.
Зараз я не знаю чи слід мені погоджуватися. Я ж розумію, що після мого “так” його донька і мати просто оселяться в моєму домі. І я вже нічого вдіяти не зможу, бо ми ж сім’я. Такі перспективи мене не тішать.
Одні кажуть мені, що гріх втрачати такого чоловіка і таку можливість, інші відраджують і радять жити для себе. А я навіть не знаю, як буде правильніше.
Що ви могли б порадити героїні?
Обравши який із варіантів, вона залишиться у виграші? Чому?
