Ми з чоловіком прожили разом 30 років і виховали трьох дітей. Двоє старших одружилися, а молодша дочка продовжувала жити з нами. Згодом Микола пішов від мене до іншої жінки, яка була молодшою від мене і мала 15-річного сина від попереднього шлюбу.
Я залишилася самотньою жінкою. Мені було важко це усвідомлювати. На щастя, моєю підтримкою стала донька. Хоча їй також було не легко. Вона саме навчалася у випускному класі, тому на неї звалилося багато переживань.
Зрештою я змирилася з новим статусом, а коли Соломія вступила в університет, то почала жити одна у квартирі. Перший час мені було самотньо. Однак до мене постійно навідувалися в гості старші діти. Життя стало набагато радіснішим, коли народився онук.
Згодом я почала більше часу приділяти собі. Окрім роботи, я ходила в басейн і на курси англійської мови. Іншого чоловіка я не потребувала, бо цілком нормально почувалася сама. Тепер не потрібно було дбати про когось іншого, постійно прати і багато готувати. Нове життя мені сподобалося і я до нього звикла.
У такому ритмі минуло три роки.
Про Миколу я нічого не знала. Дуже рідко діти згадували про нього у моїй присутності, хоча з ними чоловік підтримував спілкування.
Та минулого тижня відбулася дивна ситуація. Микола сам до мене зателефонував. Він запитував, як у мене справи, що нового тощо. Відповідала я доволі сухо й лаконічно. Сказала, що у мене все прекрасно. На цьому розмова закінчилася. Та через два дні колишній чоловік знову зателефонував і запропонував зустрітися.
Я погодилася. За чашкою кави Микола й почав просити у мене вибачення. Казав, що жаліє про свій вчинок і вже довгий час не перестає себе картати. З новою жінкою у нього багато непорозумінь і з сином стосунки не складаються.
У моєму серці з’явилося співчуття до чоловіка. Я поцікавилася, а чому Микола вирішив мені це все розповісти. Тоді він зізнався, що я – кохання всього його життя. Останній рік він постійно думає про те, що хотів би повернутися до мене. І на кінець запитав, чи готова я прийняти його. Мовляв, так, це божевільна ідея, але ж тридцять років спільного життя неможливо забути чи викреслити.
Мене така пропозиція загнала в ступор. Я сказала, що подумаю.
І ось вже кілька днів я зважую усі “за” і “проти”. З одного боку, раніше ми чудово ладнали і наші стосунки були хорошими. А з іншого, чи можливо їх відновити? Як кажуть, двічі в одну річку не ввійдеш…
Та й якщо все так погано, тоді чому він не живе сам? Можливо, просто не хоче парти, прибирати і готувати собі. А якщо повернеться до мене, то я знову переберу на себе всі ці турботи.
Однак у мене досі є до нього почуття. Хоча я не впевнена, що це не через жалість.
Єдиний варіант, який зараз приходить мені в голову – це спробувати зустрічатися. Нехай він переїде від коханки, а далі побачимо, чи зможемо ми відновити свої стосунки.
А що б ви могли порадити жінці?
