Декілька років тому я розлучилася зі своїм чоловіком Михайлом. Так сказати, не зійшлися характерами та іскра погасла. До речі, розійшлися ми без конфліктів, мирно, Михайло залишив мені з сином велику трикімнатну квартиру. Мовляв, він сам добре заробляє та може собі дозволити потім купити нове житло.
Ми з сином добре жили. Він старанно навчався у школі, вчителі його хвалили. Навіть не помітила, коли він встиг так швидко вирости. Немов ще вчора такий маленький школярик, а сьогодні вже дорослий чоловік. Навчається в університеті, паралельно працює на роботі. Допомагає мені по господарстві, ще й оплачує комунальні послуги та купує продукти. Каже, що тепер настала його черга мною опікуватися.
Чесно кажучи, син мені часто розповідав про свою одногрупницю Валерію. Та і я бачила, що Толік закоханий у неї по вуха. Тому навіть не здивувалася, коли він одного дня прийшов з дівчиною до нас у гості та сказав, що будуть робити весілля. Помітила, що у дівчини на руці красувалася гарна обручка. Вирішила допомогти молодятам й пустила жити до себе у квартиру. Місця всім вистачить та мені сумно не буде. А з часом вони назбирають на власне гніздечко. Тим паче Валерія ще навчалася, тому розуміла, що хлопець не потягне такі витрати на двох.
Я одразу знайшла спільну мову з невісткою. Ми добре ладнали, поділили домашні обов’язки. Здається, що у нас все було добре. Дівчина мила, привітна, хазяйновита. Все-таки моєму синові дуже пощастило. Однак, минулого місяця захворіла моя старенька матуся. Вона жила сама у селі, до якого їхати треба мінімум годину. Я не могла часто до неї приїжджати та розриватися між селом та роботою. Тому зібрала всі її речі та привезла до себе у місто. Тут і лікарня неподалік, бабуся має свою кімнату. Мені навіть на душі спокійніше стало, що вона буде поруч.
Правда, така нова сусідка не сподобалася невістці. Вона з огидою глянула на бабусю, коли та вперше переступила поріг. Не розумію, чому вона так зненавиділа мою маму. Адже бабуся хоч і старенька, але може і вечерю смачну зготувати, поприбирати, щодня тихо сидить у кімнаті та серіал дивиться або ж піде на двір прогулятися. Ну не створює вона жодних клопотів. Але Валерія щоразу знаходила нові причини для сварки.
Одного вечора вона підійшла до мене з дивним проханням:
– Думаю, що краще вам продати хату в селі. А на ті гроші купити якусь двокімнатну квартиру та переїхати з бабусею туди жити. Ну а нам цю залишити, ми ж хочемо багато дітей мати. Тут місяця якраз вистачає.
Чесно кажучи, такі слова не просто обурили і я аж дар мови втратила. Мовчки розвернулася та пішла геть. Адже яке вона має прав так розпоряджатися моєю квартирою? Невістка тут навіть не прописана, жодної копійки у ремонт не вкладає, на витрати син дає свої гроші. Валерія ніде не працює, мовляв, у неї зараз навчання та вона хоче спершу диплом отримати.
А потім я почула, як вона сина намовляє проти мене, а він так вуха розвісив та уважно слухав. Ні, такого нахабства я не могла терпіти:
– Знаєте, діти, тут ви не праві. Це моя квартира, я тут господиня. І я сама вирішуватиму, хто тут житиме. Якщо вам щось не подобається – то речі в руки та на вихід. Мене не цікавить, як ви будете жити і тут вас ніхто не тримає. Старенька матуся буде жити у цій квартирі стільки, скільки я скажу!
Ми тоді дуже посварилися. Шкода, що син послухав не мене, а молоду дружину. Вона ним так вдало маніпулювала. Наступного ранку вони зібрали всі речі та переїхали геть. Навіть зі мною не попрощалися та не попросили вибачення. Від спільних знайомих знаю, що Анатолій з Валерією зараз живуть на невеликі орендованій квартирі, майже на околиці міста. Невістка заблокувала мій номер та навіть синові забороняє до мене дзвонити. Тому ми спілкуємося потайки, він одразу видаляє всі дзвінки та повідомлення.
Синові шкода, що у нашій родині сталася така прикра ситуація. Намагався нам помирити, але марно – жінка не хоче. Тим паче вона досі наполягає на продажі бабусиної хати. Скоро у них має народитися первісток. Навіть не знаю, як вони будуть тіснитися у невеликій квартирі, де робили ремонт за часів Радянського Союзу. Однак, я не хочу робити так, як цього бажає невістка. Ну таку вже нахабу мій син обрав, що нема слів!
Я готова їх прийняти назад та допомагати з малюком. Але нехай спершу невістка вибачиться за такі погані слова перед моєю старою матусею.
Підтримуєте таку думку? Невістка надто прискіплива до старенької бабусі чи проблема дійсно в іншому?
