Того дня син привів у гості молоду дівчину без попередження:
– Мамо, це Катя. Ми хочемо жити разом.
– Ну я вас вітаю. Зараз дістану тобі валізу з шафи та всі речі принесу.
– Ти це про що?
У сина був характер батька – я завжди пояснювала чоловікам все двічі, а то й тричі.
– Ну я зараз домию посуд, ви поки що чаю випийте. Принесу всі твої речі, щоб ти нічого не забув. Ви ж хочете жити разом, я вже правильно зрозуміла?
– Так. Але ми зараз тільки навчаємося, роботи стабільної нема. Оренда квартири дуже дорога. Тому ми перший час поживемо тут. Квартира велика, всі помістимося!
Ох, тільки не це. Я сама колись декілька років жила зі своєю свекрухою під одним дахом, поки не назбирали гроші на окрему квартиру. Зараз ми з нею не спілкуємося, навіть зі святами по телефону не вітаємо. Не треба мені тут одної зайвої людини. Бачу, що дівчина красива та хороша, але знаю, що один дах над головою може все зіпсувати. Тому зараз я намагалася найти хоча б якийсь вихід з такої ситуації.
– Ні, я категорично проти. Ти, сину, вже дорослий чоловік та маєш свою голову на плечах. Якщо ти вирішив жити з Катею разом, будь ласка, я тільки за. Правда, не у моєму будинку. Зараз можна перевестися на заочну форму навчання, знайти роботу. Можна орендувати невелику квартиру або ж кімнату у гуртожитку.
– Жити у таких жахливих умовах та ще й з чужими людьми? Ти знущаєшся? Я не хочу!
Ну логіка у сина цікава. Думає, що можна ось так привести додому чужу людину та сказати, що вони разом житимуть. Ні, так не можна робити.
– Катю, я так бачу, що ти дуже кохаєш мого сина, раз погодилася жити з ним, так?
– Ну так. – впевнено відповідає дівчина.
– Бачиш, Ігоре, вона тебе щиро кохає всім серцем. А знаєш, що є така приказка “з коханим і рай в курені”. Чув про таке?
– Ну мамо…
– Знаєте, а ви маєте рацію. Я готова навіть у маленькій кімнаті тіснитися, лиш б Ігор був поруч. – перебила нас Катя.
– Ну як тобі таке, сину? Повірте, ви ще мені дякуватимете за це. Готова вам допомогти фінансами, продукти купуватиму, у гості приходьте. Але живіть тільки удвох і все.
Вони випили чай та пішли шукати нове житло. Я закрила двері та гірко заплакала. Все-таки знаю, що Катя дуже хороша дівчина. Та я вже старенька, мені помічники потрібні. Така була спокуса, але я втрималася. Вони повинні жити окремо і крапка! Треба вже відпустити сина у доросле та самостійне життя.
А ви погоджуєтеся зі словами жінки? Вона вчинила правильно?
