– Досі покірно чекає, – шепнула Галя.
– Ти про кого? – уточнила новенька Поліна, яка влаштувалася прибиральницею в пансіонат лише два місяці тому.
– Про Тетяну Іванівну. Вона два роки поспіль виглядає свого сина і не розуміє, що він покинув її в притулку назавжди. Сюди часто привозять літніх людей, які стали непотрібними. Проте вони продовжують сподіватися на диво… – зітхнула жінка, у якої за плечима 7-річний досвід роботи.
Ввечері того ж дня, коли Поліна збиралася йти додому, Тетяна Іванівна гукнула її і покликала до себе.
– А ви у місто збираєтеся? – запитала та.
– Так…- невпевнено відповіла дівчина.
– Чи не могли б ви передати лист за вказаною адресою?
– Гаразд. У мене завтра якраз вихідний, – погодилася Поліна.
Вона знайшла потрібний будинок і піднялася на четвертий поверх. Постукала у двері, але ніхто їй не відчинив. Раптом на сходовий майданчик вийшла сусідка і запитала, в чому справа. Поліна пояснила, що принесла синові Тетяни Іванівни лист.
– Справді? Тоді заходи і я тобі все розповім, – розкомандувалася та.
Сусідка приготувала чай і разом з Поліною сіла за стіл.
– Як там поживає наша принцеса? – поцікавилася жінка.
– Вона мешкає в пансіонаті і чекає, коли до неї прийде син.
– Насправді вона потрапила туди не через сина, а через молодого чоловіка. Власне заради нього Тетяна й прогнала Женю з дому, бо він був проти її шлюбу. Вітчим йому ніколи не подобався, адже хлопець бачив, що той має нещирі наміри. Він обдурив Тетяну і зробив все можливе, аби отримати її статки, які залишилися після смерті першого чоловіка. Тетяна була сама на себе не схожа. Вона почала вдягатися немов молодиця і по-різному догоджати молодому нареченому. Про Женю вона не згадувала і навіть чути нічого не хотіла. А коли її альфонс отримав бажане, то й запроторив жінку в притулок, а нерухомість практично одразу продав і втік. Шкода, що у мене немає номера її сина. Можливо, йому б шкода стало матері, якби він дізнався, що з нею трапилося. А ви передавайте Тетяні привіт від Федорівни.
Поліна прийшла на роботу. Дівчина не знала, які підібрати слова, аби пояснити Тетяні Іванівні, чому вона принесла листа назад. Раптом поруч з жінкою Поліна побачила якогось незнайомця.
– Мамо, годі плакати.Я заберу тебе у свій дім. У мене повно місця. І з Олею тебе обов’язково познайомлю. Вона зрадіє, коли побачить бабусю наших майбутніх дітей.
– Синку, пробач мені, – шепотіла Тетяна Іванівна.
Дівчина зраділа, що все так обернулося. Тетяна сказала, що того листа можна знищити, адже тепер він їй не потрібен. Увечері жінка поїхала у свою нову домівку. Поліна прощалася з Тетяною Іванівною, роздумуючи над тим, що рідна дитина у житті кожної матері є важливішою, ніж будь-який чоловік.
А як ви вважаєте, чи варто заради особистих стосунків псувати відносини зі своїми дітьми?
