– Можливо, краще не йди на цей рейс. Щось у мене погане передчуття, ніби якась тривога у серці. Попроси когось з колег тебе замінити, – сказала Юля.
– Тобі нема чого хвилюватися. Це всього-на-всього робота. Тим паче за цю зміну я отримаю хороші гроші. А вони нам не завадять, тобі ж скоро народжувати, – сказав Микола.
Чоловік обійняв дружину, поцілував донечок-близняток Аню та Олю.
Юля вирішила проганяти геть погані думки. Можливо, що він має рацію? Адже скоро народиться малюк і їх побільшає. Потрібно ж на щось купувати памперси, дитячі суміші. Та і про старших не забувати – скоро до школи будуть готуватися. Обійняла коханого на прощання.
– Ми тебе дуже любимо, повертайся скоріше – тремтячим голосом промовила жінка та ніжно поцілувала. Гупнули двері та з коридору роздався звук ліфта.
Юля приготувала улюблений обід для донечок. Смачно перекусили, вирішили прогулятися у парку біля дому. Дівчатка були слухняні та не галасували. Ввечері чемно помили ручки, переодягнулися у піжамки та заснули. Жінка сіла на кухні та чекала дзвінка від чоловіка. Домовилися, що будуть телефонувати один одному щовечора о 22 годині.
Так минав день за днем. Щоразу, після прочитання казки дітям на ніч, йшла на кухню та чекала дзвінка. Розповідали, як минув робочий день, що нового трапилося. Жінка показувала фото дітей з садочка та знімок УЗД майбутнього синочка. Одного разу навіть надіслала відео, де у кабінеті лікар показував, як б’ється серденько малюка.
– У нас все гаразд, дівчатка щодня запитують, коли ти вже нарешті приїдеш. Вони сумують за тобою. І я також тебе чекаю. Хочу вже якнайшвидше тебе обійняти.
– Кохана, я також за вами шалено скучив. Але ще один день і я буду вдома. Обіцяю, що більше не буду залишати тебе саму надовго.
Наступного вечора Микола не вийшов на зв’язок. Спершу Юля подумала, що просто запрацювався та забув. Можливо, потім зателефонує. На всякий випадок написала смс-ку, що чекає на дзвінок. Так і задрімала на кухні з телефоном у руках.
ЇЇ сон перервав невідомий номер. Виявилося, що це був друг чоловіка, з яким він разом працював.
– Він так поспішав до вас, купив скільки подарунків. І постійно про вас говорив. Він вас так любив! Але тоді так швидко їхав вночі, заснув за кермом… А на зустріч виїхала інша машина… І – чоловік й далі продовжував щось говорити, але Юля нічого не чула. Її серце почало шалено битися, руки тремтіли, а ноги стали немов з вати. Спираючись на стіну, маленьким кроком добрела до сусідки. Попросила подивитися за дівчатками та викликати їй швидку. А далі все немов у тумані…
Звуки швидкої допомоги, білі стіни. Лікарі, які заклопотано шукають медичні рукавички. Екран, на якому видно серцебиття малюка. Чому воно так помалу пульсує? Невже трапилося щось погане?
Жінку швидко прооперували, адже у неї розпочалися передчасні пологи. Хлопчик був кволим та маленьким. Народився недоношеним, але лікарі змогли його врятувати. Коли малюка поставили Юлі на груди, вона глянула на його маленьке личко. Ніс, губи, підборіддя – копія татуся. Її турбувала одна думка – як жити далі?
Батьки дівчини забрали її з пологового та пропонували переїхати до них. Та дівчина відмовилася. Вона не хотіла покидати квартиру, у якій жила з коханим. Приїхала додому та одразу почала рахувати всі заощадження. На роботу вона ніяк не могла вийти, адже хто буде доглядати трьох дітей? Здається, що тих грошей мало б вистачити на декілька місяців. Та і Юлі не треба багато для щастя, головне – щоб дітки були ситі та здорові. А сина назвала Миколою – на честь батька.
У жінки було хобі, любила шити. Тому, коли сусідка попросила за гроші їй підігнати плаття, то з радістю погодилася. А потім ще одна прийшла та попросила блузку пошити. І так раз за разом у неї були нові клієнти та замовлення. Всі її хвалили, казали, що у неї золоті руки. Так дівчина перетворила своє захоплення у постійний прибуток.
Дівчатка вже пішли у другий клас, а Миколка – у садочок. Для неї вони були розрадою життя. Не змогла нікого більше покохати та і не хотіла шукати заміну. Досі любила чоловіка та не хотіла його відпускати зі свого серця. Дівчатка приносили додому хороші оцінки, а син завжди слухався маму.
Хлопець підростав і ставав ще більше схожим на батька. Часто Юля не могла спокійно дивитися на сина, постійно плакала. І досі картала себе, що не зупинила тоді чоловіка, не відмовила його від тої фатальної поїздки. Почала віддалятися від нього. Та Коля не ображався, постійно читав книги – за вуха не відірвати. А сусіди зітхали й тихо промовляли “мати жива, але син почувається сиротою”. Всі його шкодували.
Скоро дівчата виросли та стали справжніми красунями. Отримали золоті медалі у школі, поступили на державні місця у престижному університеті. Потім переїхали в інші міста, адже кожна хотіла налагодити особисте життя. Одного дня син підійшов до матері, обійняв та прошепотів на вухо:
– Я буду завжди з тобою, мамо…
Потім хлопець закінчив школу та вступив у технікум на інженера-механіка. Знайшов роботу на місцевій кондитерській фабриці, а мама досі працювала вдома швачкою.
Однак, така робота принесла жінці погані наслідки. Часто жінка шила не тільки вдень, але й ночами сиділа під лампою та кроїла чергове замовлення. Тому з часом почала втрачати зір. Але син завжди допомагав їй не тільки грошима. Мив посуд та підлоги, виносив сміття, прав брудні речі та готував часто мамі їжу, адже та могла годинами сидіти за машинкою.
– Синку, ти у мене єдиний помічник. Без тебе я б не впоралася. Вибач, що тоді, в дитинстві, тебе відштовхувала. Твій батько обов’язково пишався б тобою! – зі сльозами на очах каже жінка.
– Мамо, я вас люблю. І ніколи не залишу у біді.
***
Вона обережно переступила через поріг дому та стала біля стіни, немов сором’язлива сіра мишка. Її звали Ліза, син про неї давно розповідав. Дівчина одразу сподобалася Юлі.
– Мамо, весілля точно буде. Просто треба трішки зачекати, я грошей зароблю. А поки Ліза нехай з нами буде жити. Вона сирота, рідних не має..
Через декілька місяців молодята зіграли пишне весілля. Приїхали сестри з чоловіками та дітками. Юля посміхалася крізь той нестерпний біль, який щодня виїдав її зсередини. Однак вона не хотіла сумувати у такий час – вся родина зібралася за одним столом.
***
На жаль, хвороба прогресує досить швидко і лікарі не в змозі нічого зробити. Їй залишалося декілька місяців. Але жінка хотіла насолодитися цим чудовим моментом.
Ліза народила сина. Здоровий, сильний. І схожий на свого татка. Тремтячими руками бабуся взяла онука та глянула на нього. Вона заплакала від щастя.
Наступного дня жінки не стало.
На вашу думку, жінка правильно вчинила, коли через втрату чоловіка не змогла прийняти рідного сина? Яку б пораду ви їй дали?
