Коли я зустрів Іринку, то почувався найщасливішим чоловіком на світі. Дівчина приїжджа з села, сама з небагатої багатодітної родини. Але мені було байдуже на її становище, однак моя мама думала інакше. Вона навіть нічого не хотіла чути про неї, казала, що ми немов з різних світів.
– Та вона хоче від тебе тільки одного – квартиру та гроші. Глянь на себе, вона тобі не пара! Бідна, що з неї можна взяти? – дорікала мені ледь не щодня. А потім вирішила взяти справу у свої руки.
Кожна мама бажає своїй дитині всього найкращого. Але інколи в погоні за щастям своєму чаду, мама перегинає палицю, і її прагнення допомогти перетворюється в біду. На жаль, таких історій безліч і це одна з них.
Коли я вперше зустрів Ірину, то міг втриматися від захвату. Дівчина зразу впала мені в серце. Мені тоді було 22 роки, нас познайомили спільні друзі. Я зразу зрозумів, що Іра – це кохання всього мого життя, тому вирішив зразу ж познайомити її зі своєю мамою. Але мамі дівчина не сподобалась. Вона не могла приховати своє розчарування. Чому вона очікувала, що її невістка обов’язково має бути багатою супермоделлю.
Але моя Іринка була простою дівчиною з небагатої, але працьовитої сім’ї. Але я справді був закоханим та щасливим. Жаль, що мама не розділила мого захвату. Їй наче розум відняло. Спершу вона постійно говорила мені про те, що я гідний кращої дівчини, ніж та селючка з хутора. А, коли розповіла своїм колегам по роботі про своє «горе», то ті нав’язали їй думку, що бідна селючка цілиться на нашу квартиру.
Тоді мама вирішила розучити нас і серйозно прийнялася до роботи. Вона дізналася де працює Іра, щоб влаштувати їй там «виставу». Мама при всіх називала мою кохану аферисткою та обзивала її. Коли цього виявилося мало, мама вирішила поїхати до батьків дівчини. Там її бруд і образи чуло все село. Вона принижувала Іру та її батьків при всіх.
Після цього я довго не міг зв’язатися з дівчиною. Я був збентеженим, бо нещодавно ми планували весілля, а тепер я не можу додзвонитися до неї. Коли вона все ж відповіла мені та розповіла що сталося, я зрозумів, що нашим планам не дано збутися. Іринка й сама попросила більше ніколи не дзвонити їй і не пробувати шукати. Я відчував, наче життя обірвалося в один момент. Зате мама була задоволена, її дорогоцінна квартира в безпеці.
Пройшло десять років, а я досі не можу пробачити своїй мамі. Ми так і не знайшли спільної мови, тому після виходу на пенсію вона переїхала до сестри. А може, це через те, що думала, що одиноке життя дасть мені шанс зустріти кохання і створити сім’ю. Жінок в моєму житті було багато, але Іру ніхто не зміг мені замінити.
Рідко, коли мама приїжджає до мене, як бачу як вона шкодує, коли заходить в дім, де немає дитячого сміху. Одного разу вона навіть зізналася, що вважає той свій вчинок найбільшим гріхом у житті. Мама картає себе, що повелась на дурощі колег. Бо в їхньому домі повно дітей, і від них не відвертаються власні діти. А вона таки не стала ні свекрухою, ні бабусею.
Не знаю, чи зміниться щось в моєму житті. Хочеться, щоб було, як у всіх, але з кожним днем надії все менше. Мені би повернути той час та Іринку… Але це зробити неможливо. Я часто думаю, що змушує наших батьків так «піклуватися» про нас і псувати долю своїх дітей.
Я сподіваюся, що колись зможу зустріти своє кохання. Однак, минуло вже стільки років, але я досі сумую за дівчиною. І чесно кажучи, досі не розумію, чому моя мама вирішила так вчинити. Вона ж просто зруйнувала моє щастя!
Хто не правий у цій ситуації? А кого б ви обрали – рідну мати чи кохану дівчину?
