Коли я зустрів Іринку, то почувався найщасливішим чоловіком на світі. Дівчина приїжджа з села, сама з небагатої багатодітної родини. Але мені було байдуже на її становище, однак моя мама думала інакше. Вона навіть нічого не хотіла чути про неї, казала, що ми немов з різних світів.
– Та вона хоче від тебе тільки одного – квартиру та гроші. Глянь на себе, вона тобі не пара! Бідна, що з неї можна взяти? – дорікала мені ледь не щодня. А потім вирішила взяти справу у свої руки.
Кожна мама бажає своїй дитині всього найкращого. Але інколи в погоні за щастям своєму чаду, мама перегинає палицю, і її прагнення допомогти перетворюється в біду. На жаль, таких історій безліч і це одна з них.
Коли я вперше зустрів Ірину, то міг втриматися від захвату. Дівчина зразу впала мені в серце. Мені тоді було 22 роки, нас познайомили спільні друзі. Я зразу зрозумів, що Іра – це кохання всього мого життя, тому вирішив зразу ж познайомити її зі своєю мамою. Але мамі дівчина не сподобалась. Вона не могла приховати своє розчарування. Чому вона очікувала, що її невістка обов’язково має бути багатою супермоделлю.
Але моя Іринка була простою дівчиною з небагатої, але працьовитої сім’ї. Але я справді був закоханим та щасливим. Жаль, що мама не розділила мого захвату. Їй наче розум відняло. Спершу вона постійно говорила мені про те, що я гідний кращої дівчини, ніж та селючка з хутора. А, коли розповіла своїм колегам по роботі про своє «горе», то ті нав’язали їй думку, що бідна селючка цілиться на нашу квартиру.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
Тоді мама вирішила розучити нас і серйозно прийнялася до роботи. Вона дізналася де працює Іра, щоб влаштувати їй там «виставу». Мама при всіх називала мою кохану аферисткою та обзивала її. Коли цього виявилося мало, мама вирішила поїхати до батьків дівчини. Там її бруд і образи чуло все село. Вона принижувала Іру та її батьків при всіх.
Після цього я довго не міг зв’язатися з дівчиною. Я був збентеженим, бо нещодавно ми планували весілля, а тепер я не можу додзвонитися до неї. Коли вона все ж відповіла мені та розповіла що сталося, я зрозумів, що нашим планам не дано збутися. Іринка й сама попросила більше ніколи не дзвонити їй і не пробувати шукати. Я відчував, наче життя обірвалося в один момент. Зате мама була задоволена, її дорогоцінна квартира в безпеці.
Пройшло десять років, а я досі не можу пробачити своїй мамі. Ми так і не знайшли спільної мови, тому після виходу на пенсію вона переїхала до сестри. А може, це через те, що думала, що одиноке життя дасть мені шанс зустріти кохання і створити сім’ю. Жінок в моєму житті було багато, але Іру ніхто не зміг мені замінити.
Рідко, коли мама приїжджає до мене, як бачу як вона шкодує, коли заходить в дім, де немає дитячого сміху. Одного разу вона навіть зізналася, що вважає той свій вчинок найбільшим гріхом у житті. Мама картає себе, що повелась на дурощі колег. Бо в їхньому домі повно дітей, і від них не відвертаються власні діти. А вона таки не стала ні свекрухою, ні бабусею.
Не знаю, чи зміниться щось в моєму житті. Хочеться, щоб було, як у всіх, але з кожним днем надії все менше. Мені би повернути той час та Іринку… Але це зробити неможливо. Я часто думаю, що змушує наших батьків так «піклуватися» про нас і псувати долю своїх дітей.
Я сподіваюся, що колись зможу зустріти своє кохання. Однак, минуло вже стільки років, але я досі сумую за дівчиною. І чесно кажучи, досі не розумію, чому моя мама вирішила так вчинити. Вона ж просто зруйнувала моє щастя!
Хто не правий у цій ситуації? А кого б ви обрали – рідну мати чи кохану дівчину?
Я була заміжня за Сергієм недовго. Спочатку мені здавалося, що все буде нормально. Але дуже швидко я зрозуміла, що в нашому шлюбі нас було троє. Я, Сергій і його мама Марина Борисівна.
Колись у мене була сім’я: ми з першою дружиною Ірою виростили доньку, купили квартиру, жили спокійно. Але потім у моєму житті з’явилася Поліна, і я все зруйнував.
Я ніколи не думала, що в нашій родині тема онуків стане такою дивною. У нас усе було навпаки. Мій чоловік Ігор дуже хотів онуків. Постійно казав, як водитиме їх на рибалку, як збудує на дачі будиночок, як вчитиме всього.
Я з Денисом була багато років. Познайомилися ще в університеті. Я сама до нього тягнулася, допомагала з навчанням, завжди була поруч. Потім переїхала до нього, і якось так вийшло, що я все тягнула, а він просто жив поруч.
Я все життя була дуже близька з мамою. Вона виховувала мене сама, про батька я майже нічого не знала. Для мене мама завжди була найріднішою людиною. Ми часто бачилися, гуляли у вихідні, ходили в кіно, могли просто пити чай і говорити про все.
Я виросла в сім’ї, де спокій був рідкістю. Батьки любили гулянки більше, ніж тихе домашнє життя, а мене часто рятувала бабуся. Коли в домі не було грошей, все було більш-менш тихо.
Колись я й сама не вірила, що можу опинитися в такій історії. Завжди засуджувала жінок, які зв’язуються з одруженими чоловіками.А потім у моєму житті з’явився він.
Я з чоловіком разом уже багато років. У нас є донька Оля, звичайна сім’я: робота, дім, школа, постійні витрати. Зайвих грошей у нас ніколи не було. Зі свекрухою в мене наче й не було відкритої війни.
Гості – як риба, на 3 день починають погано пахнути. Так можна сказати про кожну гостину моєї свекрухи. Та, на щастя, я зуміла зробити так, що Ольга Дмитрівна раз і назавжди забула до нашої квартири дорогу!
14 прийомів, які допоможуть вижити в смертельно небезпечній ситуації
10 речей, які ніколи не зробить доросла жінка заради чоловіка
Ось чому жінці насправді не потрібні шлюб і стосунки
Розчин з дріжджів: полийте ним свої рослини і ваш урожай збільшиться!
«Після весілля все вляжеться», — написав майбутній чоловік доньки іншій жінці, поки я несла коровай до зали.
Я довго жила з відчуттям, що ми з чоловіком ніби б’ємося головою об стіну. Працюємо обоє багато, втомлюємося страшенно, а толку ніби й немає. Жили ми вшестеро в одній квартирі: я, чоловік, син, мої батьки і бабуся.
Минуло вже 12 років відтоді, як не стало Юлі. А я все одно не міг відпустити той день. Мені вже тридцять, я живу в місті, працюю, а всередині все стоїть на місці.
Якби не важка хвороба чоловіка, я б ніколи знову не була щасливою…
Доля України: останнє пророцтво мольфара Нечая
До нас приїхала моя мама з села. Тільки ми з нею зайшли в квартиру, як чоловік мені каже – нехай теща їде до своїх родичів. Я зібрала свої речі і поїхала разом з мамою
