Мене звати Олеся. Одружена, маю хорошого чоловіка Павла й сина Миколку. Мені скоро вже 30 років. Здавалося, що у такому віці треба відпустити всі образи та жити далі. Однак, досі згадую слова моєї матері та ледь не плачу. Не хочу її ні бачити, ні чути. Живу так, немов її нема.
Моя мама декілька років тому купила нову квартиру. Велика, три кімнати. І все завдяки мені.
Але хочу розповісти трішки про свою родину. Батька я майже не пам’ятаю. Він пішов від нас, коли я ще у садочок навіть не ходила. Мама викинула всі речі, які нагадували про нього, навіть зі спільних фото вирізала. Бабусі з дідусем не було, тому крім матусі, у мене не було рідних.
Не можу сказати, що ми жили бідно, але купували дешеві макарони та одяг на секонд-хенді. Ми звикли харчуватися макаронами по акції, брати не свіжі овочі та фрукти, а про такі солодощі, як шоколадка чи кіндер я навіть не знала. Моя мама нагадує типову пенсіонерку – носить великі окуляри, сидить перед телевізором з пледом чи на лавочці з сусідками та має великого пухнастого кота Мурчика.
Завжди відкладала гроші у банку, правда, я не знала, на що. Але 5 років тому вона заявила, що купила собі велику квартиру, майже у центрі міста. Зараз здає її в оренду, адже отримує мізерну пенсію. Добре, що у мене не позичає гроші та навіть не телефонує.
Хтось подумає, що я така погана донька, раз не хочу бачитися з рідною матусею. Однак, спершу прочитайте мою історію до кінця, а вже тоді робіть висновки.
Чесно кажучи, вона була просто найгіршою матір’ю у світі. Я часто ходила у школу в старому одязі з дірками, однокласники часто дражнили за це. У столовій не мала грошей навіть на смачну булочку. Жодного разу не їздила на шкільні екскурсії чи у гості на дні народження. Харчувалася я просто погано, потім отримала гастрит. А все через те, що мама економила.
Спершу я думала, що у нас дійсно нема грошей, тому не жалілася старенькій. У школі в мене почалися серйозні проблеми з нирками. Звісно, що про лікування не могло йти мови, адже мама не хотіла давати грошей. Мовляв, дорого і все само може вилікуватися. У мене криво росли зуби, стоматолог рекомендував поставити брекети. Тільки у 25 я самостійно оплатила послуги зубного. До того я соромилася навіть посміхатися.
Пригадую, як в 11 класі нам дали анкету для поїздки у табір. Я ж росла без батька, тому ціна була для мене нижчою, ніж для дітей з повних сімей. А мама викинула папірець та відмовилася оплачувати табір. Мовляв, вважає це просто марною тратою грошей. Ось так.
Я заблокувала її номер телефону та навіть не маю бажання бачитися з нею на свята. Якщо їй квартира була важливіша за моє здоров’я, то нехай живе там сама. Зараз ми з чоловіком виплачуємо іпотеку за квартиру, у нас є малі дітки. Але я проти того, щоб вони бачилися з такою бабусею.
Дівчина правильно вчинила, коли вирішила не спілкуватися з мамою? Ви її підтримуєте?
