Сьогодні поговоримо про одну із найзлободенніших тем усіх віків, а саме про взаємини тещ та свекрух з дітьми. Останні не завжди радо приймають у свою сім’ю нових членів. Хоча бувають і винятки. Якщо Вам таки пощастило із цим, тоді вітаємо. А ні, то читаємо далі.
Нерідко погані стосунки з новоспеченою ріднею псують весь клімат у молодій сім’ї, часом і взагалі не залишаючи їм права на хороше майбутнє. Скандали, образи, маніпуляції – прекрасний набір, який зруйнує все, про що ви так мріяли і до чого йшли так довго. Я пізнала це на власному досвіді, хоча ніколи й не думала, що подібне трапиться зі мною.
Сімнадцять років тому моя матір овдовіла. На щастя, ми з братом уже були дорослими, мали дружин та дітей, але ненька все одно важко переживала втрату. Ми часто навідувалися до неї, допомагали, підтримували. Невістки старалися допомагати фізично (обидві у нас з медичною освітою). Та й онуки стареньку не забували. Ми намагалися робити все можливе, щоб полегшити душевний біль жінки.
Щоб не залишати маму саму із поганими думками, часто брали її із собою на різні святкування. Зрештою, робили все, що було у наших силах. Ми з братом і досі телефонуємо їй щоночі і розмовляємо хвилин по десять.
А з часом подібна поведінка дітей ввійшла у звичку для їхньої неньки. У цьому більше не було потреби, але була стійка необхідність. Це ввійшло у звичний ритм життя нашої мами. Напевне, віддячити старенька хотіла тим самим, тому постійно була з нами. Завжди і всюди.
Це починало викликати підозри і роздратування. Часом похід у кафе для нас із дружиною є цілком спонтанним та й надто інтимним ділом, а брати із собою доводилося ще й неньку. Ми почали відмовляти або просто не казати їй нічого про власні плани. Звідси й почалися непорозуміння та скандали.
Вагомим став банальний до сміху випадок. Якось я зі своєю сім’єю вирішив сходити в ресторан. Ми тоді святкували досягнення одного із синів у тейквондо. Він у нас здібний хлопчик, тож виборов бронзову медаль у змаганнях, посівши третє місце. Посиділи години зо дві, поговорили, перекусили і повернулися додому. Звичний день. Геть нічого цікавого. Але дитині він дуже запам’ятався. Тож малий на радощах подзвонив ввечері бабуні. Розказав, де був і що бачив. Поділився власними досягненнями і розповідями про похід у ресторан.
Жінка вислухала дитину, потішилася за онука і попросила дати телефон батькам. Опісля було море обурень і докорів. Старенька ніяк не могла збагнути, чому про неї забули. Вона зробила висновок, що більше нам не потрібна, бо ми не приділяємо їй належної уваги. І взагалі так поводитися не можна. Вона єдина близька рідня (батьки дружини померли), яка в нас залишилася, а ми з нею ось так.
– Неповага! Це ви мені так за все відплачуєте, так? Така вдячність. – обурювалася та.
Розізлилася на свекруху й невістка. Моя дружина щиро не розуміла, що ми зробили не так. Питала в мене, чи ж ми не маємо права на особисте життя. А я й не знав, що їй відповісти. Жодних злих умислів моя сім’я і справді не мала у ставлення до бабусі. Ми просто хотіли нарешті відпочити без неї. Втім, це аж ніяк не означало, що вона стала нам непотрібною.
Потім все наче нормалізувалося. Ми знову брали мою маму із собою на всі заходи і їй від цього, здається, було легше на душі.
Але ж ні!
На одному із сімейних застіль свекруха говорила тост і вирішила звернутися до моєї дружини. Вона доволі грубо висловилася у її бік, натякаючи на те, що вона для тієї старається, як рідна мати. Отже, і відповідне ставлення хотіла отримувати взамін. І взагалі свекруха завжди має бути найближчим порадником, найріднішою людиною і найжаданішим гостем. Дивно було чути подібне. Звучало все так, наче моя жінка ставилася до матері якось не по-людськи. Але подібного особисто я не помічав ніколи.
Схоже зауваження старенька якось зробила і дружині мого брала. Але та пропустила все крізь вуха, бо має власну живу матір, за якою також потрібно доглядати.
Тоді моя дружина також промовчала. Не хотіла скандалити при гостях. Втім, зернятко розбрату посіялося всередині неї.
Останньою краплею у погіршенні їхніх взаємин стала відпустка.
Минулоріч ми збиралися поїхати на відпочинок. Маму брати, ми, звичайно ж, не дуже хотіли. Куди їй з таким здоров’ям. Але, як виявилося, сил у неї предостатньо. Як тільки остання дізналася, що ми не лише не збиралися брати її у подорож, а й слова про це не зронили, почала скандал. Це була неймовірна сварка, де моя матір винила у всьому невістку. Вона вважала, що це дружина маніпулює мною і забороняє синові дбати про неї.
Цього разу кохана не витримала і сказала мені прямо: вона й справді втомилася від моєї мами, від її вічних істерик і дитячої нав’язливості. Ми дорослі люди, у нас своя сім’я, тож і право на відпочинок також маємо.
Я цілком погоджувався з думкою жінки. Тому у відпустку ми поїхали без мами. Але подорож уже була зіпсована.
Дружина образилася і геть не могла цього приховати. Було видно, наскільки та ситуація гнітила її. Вона цілих десять днів взагалі не розмовляла зі мною. Після повернення наткнувся на подібне ще й з боку матері.
Стосунки невістки та свекрухи і досі тримаються на волосині. І навіть уявити важко, чим це все колись закінчиться. Тепер я між двох вогнів. Мені шкода старенької мами, бо я і брат – єдина її рідня. Більше її підтримати нікому. А з іншого боку, я кохаю дружину. У нас спільні діти і десяток років сімейного щастя позаду.
І як тепер вціліти між молотом і кувалдою? Щоб і обом догодити, і нікого не тратити? Геть не збагну.
Що б Ви порадили героєві нашої історії?
Чи були у Вас непорозуміння з родичами другої половинки?
