Моя мама, ще з дитинства змінила моє ставлення до народження дітей. Ось так у мене і з’явилася любов до чайлдфрі. Нещодавно мені виповнилося 54 роки. Я заміжня, з чоловіком ми живемо вдвох. У нас зараз є досить багато часу для себе і ми ніколи не шкодували про те, що колись не народили дитину.
Як зараз пам’ятаю, що мені тоді було вісім років, коли мене запропонувала мені погуляти в парку. Згадую, мені мама сказала одну фразу: “Сонечко, цей день дуже особливий для нас двох”. Я завжди з великим захопленням слухала свою маму. Я відчувала, що повинне трапитися щось чарівне та казкове. Однак згодом виявилося, що моя мама не збирається мені влаштовувати сюрпризи. Вона вирішила мені відкрити очі.
Ми з’їли солодку вату та покаталися на атракціонах, а потім мама взяла мене за руку та привела до однієї будівлі. Ми піднялися на останній поверх та зайшли в кабінет. На дверях висіла невеличка табличка, але я не одразу встигла її розгледіти.
– Донечко, хочу тебе познайомити з пані Ольгою. Вона є моєю подругою, порадником та підтримкою. Вона працює психотерапевтом, я навідуюся до неї майже кожного тижня, щоб обговорити всі свої проблеми.
Пані Ольга поглянула уважно на мене і кивнула мамі головою. Ось тоді мама розпочала мені розповідати історію свого життя:
– Я прекрасно усвідомлюю, що ти дуже сильно любиш свою бабусю, але вони ніколи не була такою, як тобі запам’яталася. Для мене вона так і залишилася егоїстичною. Вона ніколи не проявляла материнські почуття до мене.
Мама розказала мені деякі неприємні спогади зі свого дитинства. Вона скаржилася на те, що її мама могла на довгий період залишити разом з братом в квартирі і кудись піти на довго у своїх справах. Через кілька років бабуся розлучилася з дідусем. Але вона не була готова самостійно виховувати двох дітей.
Я намагалася запам’ятати все, про що говорить мені мама, але в голові просто не хотіла вкладатися дана інформація. Бабуся завжди піклувалася про мене, я могла спокійно залишитися у неї на вихідних.
Я поринула у свої думки, а пані Ольга спостерігала за моєю реакцією. Я не встигла повністю усвідомити все, що сказала моя мама, а вона перейшла до іншої, не менш важливої теми. Вони вирішили розлучитися з моїм батьком. Ця новини мене приголомшила…
“А що тепер буде зі мною?” – мимоволі крутилося у мене в голові.
Мама мені пояснила, що вона більш не має сили поєднувати шлюб та материнство.
Після сказаного, я почала набагато краще розуміти свою маму. Коли вона закривалася в кімнаті і плакала, коли била посуд в будинку. Як тільки мені виповнилося 25 років, я із ше більшим розумінням почала ставитися до своєї мами. Мама досить рано вийшла заміж і одразу перекреслила все своє життя. Через два роки у них на свій зявилася моя старша сестричка, а потім і моя черга прийшла. В результаті вийшло так, що мама ніколи особливо не мала часу для себе.
Коли мама закінчила свою розповідь, вона сказала: Тепер твоя черга поговорити з пані Ольгою. Я почекаю тебе на вулиці.
Я не могла сформувати жодної нормальної думки, тому просто продовжувала мовчати. З цього моменту пройшло вже понад 45 років, але тоді в кабінеті психотерапевта я вперше зрозуміла, що не хочу мати в майбутньому дітей. Так, тоді я ще сама була дитиною, але цю думку я пронесла з собою крізь усе життя…
Нещодавно мені виповнилося 54 роки і ми з чоловіком живемо в своє задоволення. Час від часу у мене далі відбувається внутрішня боротьба. Чи правильно я колись вчинила? Чи не егоїстка я? Але потім ці думки поступово зникають і я відчуваю, що колись прийняла правильне рішення. І хочу подякувати своїй мамі, що вона була чесна зі мною і не боялася розповісти правду!
А що ви скажете на дану ситуацію? Чи правильно вчинила жінка?
