Мої мама і тато жили у щасливому шлюбі понад тридцять років. Та на жаль, тата не стало, у 60 років. Мама залишилася вдовою у 55.
Я старалася допомагати мамі фінансово, привозила продукти щотижня. Та я розуміла, що мамі самій сумно, тому з моїм чоловіком вирішили запросити її до себе на постійне проживання. Мама погодилася. Мені стало так легко, адже у домі було завжди чисто, я знала, що мої діти завжди ситі та не запізняться до школи.
У цей період ми з чоловіком постійно працювали, зайнялися бізнесом. Дітям було комфортно з бабусею, вона їх обожнювала та огортала безумовною любов’ю. Мені здавалося, що моя мама щаслива.
Увечері ми з мамою відпочивали та мали душевну розмову. Вона сказала, що у селі буде зустріч 50+, і що дуже хоче туди піти, аби з кимось познайомитися. Я відмовлялася вірити у це, адже батько зовсім недавно покинув нас, невже вона не сумує за ним і вже готова знайомитися з чужим чоловіком? Та я у відповідь просто промовчала.
Не минуло й тижня з моменту нашої розмови. Я побачила зміни у поведінці мами, вона стала усміхненою, натхненною. Виявилося, що вона все ж ходила на ту зустріч, розмовляла та знайомилася з новими для неї людьми. Відтоді щопонеділка мама ходила на ці зустрічі, а мені прийшлося відпрошуватися з роботи, аби відводити доньку на секцію з плавання.
Я терпіти не могла цих зустрічей мами, а вона не пропускала жодної, бо познайомилася з чоловіком, який їй сподобався. Вони гуляли разом, ходили у ресторан, театр, концерти. А у моїй голові все ніяк не вкладалося, що це відбувається. Сподівалася, що мамі скоро це набридне і вона повернеться до нормального життя.
Мама почала мову про її заміжжя і запитала, що я про це думаю.
– Заміжжя? – запитала з острахом я – Яке ж заміжжя, мамо, ти щойно втратила чоловіка, з яким прожила майже все життя. Навіщо майже у 60 оформлювати офіційно одруження?
Було видно, що мамі не сподобалися мої слова, реакція. Вона зібрала речі і поїхала на свою квартиру. Я вирішила їй не телефонувати першою, а дати час на роздуми.
Минуло 4 тижні, а мама так і не зателефонувала. Я дуже засмутилася, та тримала образу на неї. Адже батько, вони так любили одне одного. А я? Вона захотіла проміняти мене на чужого чоловіка?
Мама все насмілилися подзвонити вчора ввечері. Вона наречена, завтра розписка.
Як мені її пробачити? Як далі жити з цим?
