Моя мама вирішила витратити на освіту сестри ті гроші, які були відкладені на моє весілля. Ці заощадження бабуся спеціально берегла на день моєї розписки. Але, оскільки сестра байдикувала увесь рік, то на бюджет вона не пройшла. Тоді й мама так розпорядилася моїми грішми. Я досі боляче про це згадую.
До нас з чоловіком вкотре приходила моя мама. І вкотре вона просила у мене гроші. Це завжди мене дивувало, адже мама працює, добре заробляє. Але от грошей їй вічно не вистачає.
Я помітила, що з часом їй стає все менш соромно зичити у мене. Вона приходить, просить 2000 гривень, я віддаю їй останні 500 і вона бере їх, наче різницю я їй ще винна. Хоча це у неї перед нами борги не погашені. В нас ситуація непроста. Чоловік працює один. Я в декреті. Мама навіть не дивиться на онуку, приходить лише за позикою.
Чоловік свариться на мене за це. Я його розумію. Він один працює на нас трьох. А у мами зарплата вища, і вона ще й тягне з нас щомісяця солідні суми.
Мама накопичує гроші не лише для себе, але й для моєї молодшої сестри Юлі. В ній то і вся річ. Юля народилася раніше свого терміну – за два місяці. Мені тоді було 7 років. Але вже тоді я зрозуміла, що моє дитинство завершилося. Вся увага дорослих зосередилася на бідолашній маленькій Юлі, а мене постійно просили терпіти та не завдавати мамі зайвого клопоту.
І я терпіла. Спочатку, коли Юля була в лікарні, і мені відмовляли в іграшках, щоб привезти подарунки їй в палату, я все розуміла. Потім, коли відмовлялися від проведення мого дня народження, щоб відправити Юлю в санаторій, я теж розуміла. Але, коли мені перестали купувати взуття, чи необхідний одяг, бо Юля хотіла велосипед, чи самокат, я такого вже зрозуміти не могла.
Юля вже давно виросла і стала міцною та здоровою. Але і мама, і сестра вже звикли до того, що потрібно виконувати капризи “слабенької дівчинки”. Тому досі Юля вимагає у мами все, що заманеться, а мама те все їй купує.
Коли Сестра закінчила школу, я виходила заміж. Я давно хотіла гарне весілля, тому детально все розпланувала. Благо, грошей було достатньо. Саме на цей випадок бабуся з татового боку залишила мені всі свої заощадження.
Але Юля не пройшла по балах на бюджет і вступила на платне навчання. Тому мама вирішила витратити на її освіту гроші, які були відкладені бабусею на моє весілля.
Я дуже засмутилася. Особливо через те, що сестра абсолютно не готувалася до вступу. Але все ж вирішила прийняти це без зайвих концертів. Ми розписалися з чоловіком тихенько. І я переїхала жити до нього. Тоді то мама зачастила до нас з проханнями позичити гроші.
Великою проблемою для нас стали Юлені одногрупниці. Адже, як каже мама, вона бере з них приклад і вимагає від неї того ж, що й у всіх: модний одяг, походи по кафешках, відпочинок на морі, святкування дня народження в ресторанах.
Я розумію, що це у неї вік такий, та ще й вихована так, наче вимагання грошей – це норма. Мене більше дивує моя мама. Вона знає, що я недавно народила, що чоловік заробляє менше за неї та, що нам зараз нелегко. Проте вона каже, що боїться втратити доньку. Річ у тім, що моя сестра не лише влаштовує істерики, якщо її бажання не виконано, але й втікає з дому, вимикає телефон і може не приходити ночувати по 3-4 доби. Тоді моя мама ридає і тривожиться. Я боюсь за її здоров’я. тому помагала, чим могла. Але в один вечір все ж мій терпець обірвався.
Одного разу постукали до мене у двері. Я відкрила. А там дві задоволені стоять – мама і сестричка. І з порогу мені кажуть: “Юль, відкривай заначку!” А я їм: “Звідки в мене заначка? Я ж не працюю!”. Тоді Юля зверхнім тоном: “Не обманюй, Ванька твій-то працює. Отже, і заначку маєте”. Я дивлюсь на них великими очима і нічого е розумію. Тоді мама й каже: “Наша Юлечка заміж виходить, весілля будемо грати. Мусиш допомогти сестричці”. Ось тут-то я мало не зірвалася з гніву.
– У мене грошей немає! У вас, як так розумію теж, – кажу зціпивши зуби, – нехай розпишеться без весілля.
– Ти з глузду з’їхала? – крикнула мама, – Як це мені дитину рідну віддати заміж без свята? Люди що про мене подумають?
– А що вони про тебе подумали, коли ти мене віддавала? – крикнула я у відповідь, – У мене-то гроші на весілля були, лише ти їх забрала, бо ця ледащо не могла підготуватися до вступу нормально!
– Навіщо ти поводиш себе, як маленька? – каже мама, – Ти старша, мусиш розуміти. Дитині потрібно влаштувати свято.
– А я не достойна свята, так? – кричу, – Ні, мамо, я вам нічого не мушу! Ви не бідуєте і з голоду не гинете. Тому більше до мене не приходьте за грошима. Ні копійки не дам ні одній, ні іншій. А зараз – до побачення!
Чоловік, коли вернувся додому, побачив, що я плачу. Він намагався заспокоїти мене, але й був радий, що я нарешті все зрозуміла. Тоді подумав трохи та сказав: “Ми поїдемо з добою у весільну подорож удвох. А доньку залишимо з мамою все ж за нею борг висить.” Так ми та зробили. Я справді відчула себе, як у медовий місяць, чоловік постарався на славу!
А от мама дуже рознервувалася, що ми поїхали та лишили її з донькою без грошей. Нічого, нехай зрозуміє, скільки в мене йде на дитину, і що не так просто ще й позичати всім. Правда, на весілля вони мене не кличуть. Взяли кредит, щоб його відсвяткувати та сказали, що це моя провина. Адже, якщо я мала за що їхати на відпочинок, то мала й з чого їм позичити. Словом, мама сказала, що я більше їй не потрібна така погана.
Було боляче це чути. Але, насправді, я непотрібна їй ще з 7 років. З того дня, коли народилася Юля.
А що ви скажете про мою історію?
