Мені було 2 роки, коли батько пішов від нас геть. Тоді вони з мамою сильно посварилися і та прогнала його з дому. Пам’ятаю, як вона голосно кричала, а тато поспіхом збирав речі до машини. Згодом, вони розлучилися. Звісно, що за рішенням суду я маю залишатися з мамою до свого повноліття. Вона не хотіла, щоб я бачилася з батьком, хоча ми домовлялися, що на вихідні я їду до нього додому!
– Будь ласка, сьогодні субота! Тато мені обіцяв, що приїде за мною. Ми планували відвідати парк розваг та покататися на каруселях!
– Ну давай, сподівайся. Твоєму горе-татусеві байдуже на тебе! У нього є своя нова родина, за яку він переймається більше!
– Не правда! Я з ним вчора розмовляла, він казав, щоб я була о 1 вже готова!
– Олександро, твій батько – погана людина. І мені дуже шкода, що ти цього не розумієш! Він покинув нас та завів собі нову жінку з дитиною! Ти йому не потрібна!
Ми часто з татом розмовляли телефоном чи у мережі Скайп. Однак, досить важко було вмовити маму хоча б на декілька хвилин – одразу починався скандал та докори. Але згодом вона перейшла межу.
Одного дня я після школи поїхала до тата, звісно, що маму про це я не попередила. Відключила телефон, щоб вона не дзвонила щохвилини зі своїми дурними питаннями та сварками. Та ввечері до тата постукали у двері працівники поліції та забрали мене. Виявилося, що мама зателефонувала до них та збрехала, що тато мене викрав.
– Якщо ти ще раз утнеш подібне – обіцяю, що твій улюблений татко опиниться за ґратами! – погрожувала вона вдома.
Мама не розуміла, що такими словами та вчинками просто відштовхує мене. Я не хотіла розповідати про свої справи у школі чи нових друзів. Навіть коли у мене були конфлікти з однокласниками, я не йшла за порадою до неї, а просто тримала все у собі. Краще буду мовчати, аніж ділитися з нею проблемами.
– Олександро, не хочеш пройтися зі мною по магазинах? Жіночий шопінг у суботу – найкращий час!
– Дякую, не хочу – бурмотіла у відповідь та накривалася ковдрою.
– Тут вийшов новий фільм у кінотеатрі з твоїм улюбленим актором. Давай підемо, глянемо!
– Вибач, нема бажання – закривала двері перед її носом.
Одного дня вона підійшла до мене з дивним запитанням:
– Чому ти так віддаляєшся від мене? Я ж твоя рідна мама!
– А ти ще смієш ставити таке дурне запитання? Декілька років підряд ти забороняла мені бачитися з рідним батьком та навіть намагалася його посадити у в’язницю, а зараз удаєш, що нічого не розумієш?
– Чому ти така егоїстка? Хіба ти не розумієш, що йому все одно на тебе! А я стараюся, щоб у нас був дах над головою та їжа в холодильнику! Невже тобі так важко сказати “дякую” чи навіть допомогти мені? Та хоча б просто разом повечеряти за одним столом, але ти постійно сидиш у своїй кімнаті, як відлюдько!
Я звикла до її постійних докорів та скандалів на порожньому місці. Залишилося всього-на-всього декілька місяців до мого повноліття. Як тільки виповниться 18 років – переїду жити до батька.
Однак, у нього було своє життя. Нова дружина, двоє близняток, яким ще й року нема. А тут ще й зайвий рот – я. Ми почали рідко розмовляти телефоном, а бачила я його востаннє два роки тому.
– Тату, привіт. Я вже стою на вокзалі, скажи, будь ласка, ти б не міг мене зустріти?
– Олександро, тут така справа… У нас і так мало місця у квартирі. Ми не можемо тебе прийняти, вибач. Ще й малюки постійно плачуть, з ними ради ледь даємо…
Однак, тато вирішив відкупитися від мене. Скинув на картку декілька тисяч гривень та сказав, що це на оренду квартири. Ну добре, головне – щоб з матір’ю під одним дахом разом не жити.
Я вступила до університету та заселилася на квартиру разом з новими подругами. Я навчалася заочно, тому часу на роботу цілком вистачало. Працювала офіціантом, продавцем, менеджером та декоратором – все заради грошей. Не хотіла брати у тата чи мами. Згодом закінчила університет та знайшла класну роботу за спеціальністю. Мені запропонували посаду заступника головного менеджера у банку.
За всі ці роки я не говорила з мамою. Змінила номер телефону та навіть заборонила знайомими чи родичам давати мою нову адресу. Забула, коли востаннє вона вітала мене з днем народження чи просто цікавилася особистим життям.
Одного ранку в суботу мене розбудив телефонний дзвінок. Незнайомий номер. Дивно, можливо, що це хтось з клієнтів?
– Алло, я вас слухаю… – сонним голосом відповідаю.
– Сашенько, привіт. Це я…
– Мамо? Привіт. Чому ти так рано телефонуєш? У тебе щось трапилося?
– Ні, все гаразд. Просто хочу почути твій голос.Ти так давно зі мною не розмовляла.Та і не згадаю, коли востаннє тебе бачила..
– 5 років тому, мамо. Я пішла з дому й не маю найменшого бажання туди повертатися, чесно.
– Чому ти говориш такі дурниці рідній матері?!
О ні, знову все починається. Все, день зіпсовано. Але в мені стільки зла та образи назбиралося за ці роки, що я просто не могла далі мовчати.
– Знаєш, мамо, я не жалію про цей вчинок. Все життя ти намагалася мною керувати та не дозволяла бачиться з татом. Я не винна, що у тебе з ним не вийшло створити ту саму ідеальну родину, але він – моя рідна людина! Я досі з болем згадую той день, коли швидко збирала речі, поки ти була на роботі! Мені набридли наші постійні сварки. Це твої проблеми! Але не варто у це болото затягувати й мене! Я не хочу почуватися сиротою при живих батьках! – сказала я так кинула слухавку. Швидко заблокувала цей номер телефону.
Цілий день я згадувала ті моменти, коли жила разом з матір’ю. Раптом знову дзвінок. Невже вона настільки нахабна й думає, що має право ось так псувати мені ранок?
– Я сказала, що не маю жодного бажання з тобою говорити!
– Доню, це я. Твій тато…
– Ой, вибач! Просто не одразу помітила, що це ти телефонуєш.
– Розумію. Можливо, мені варто зателефонувати пізніше?
– Ні, що ти! Я так сумувала за твоїм голосом!
– Я також… Сьогодні субота, вихідний день. Не бажаєш зустрітися? Розумію, що це така спонтанна пропозиція й може у тебе є…
– У мене нема жодних планів, чесно! Де ти хочеш зустрітися?
– Можливо, о 13.00 в парку? Там є гарне кафе, сядемо, пообідаємо разом.
– Гаразд!
Невже мені це сниться? Я йду на прогулянку з рідним татусем! Стільки всього хочу йому розповісти та показати. Хутчіше почала збиратися, що аж декілька разів зачепилася з поспіху та впала на сходах.
Ми чудово провели час. Тато не змінився за ці роки, тільки сивина де-не-де на бороді. Пообідали смачним десертом у кафе, покаталися на катамарані на озері та навіть пішли на прем’єру мультика в кіно! Я була на сьомому небі від щастя! Тато показав фотографії моїх братиків та обіцяв познайомити. Звісно, що розпитував про роботу, дім та подруг. Додому я повернулася тільки о 1 ночі! Зайшла у ванну та почала плакати. Я ніколи не забуду цей день!
Однак, я довго не могла заснути. Згадала, як мама також колись намагалася витягнути мене з дому на прогулянку, перегляд фільму чи просто на шопінг. А я ігнорувала її. Вже стільки років минуло, але досі серджуся на неї за такий вчинок. Але я вже доросла людина, варто відпустити всі образи та ненависть геть! Це ж рідна матір. Вона вже старенька. Можливо, варто просто спокійно поговорити?
– Алло.. Ти не ще спиш?
– Ні, Сашенько. Щось трапилося у тебе? Ти так пізно телефонуєш до мене…
– Я сьогодні гуляла з татом. Ми були у парку та каталися на катамарані
– Донечко, це так чудово…
Я дві години детально розповідала мамі про наш день. Навіть згадала про близняток. Чула, як мама сумно зітхає. Немов заздрить чи що?
– Я розумію, що ти сердилася на тата. Але для мене він хороша людина. Я не хотіла втрачати з ним зв’язок. Знаєш, як я заздрила подругам, коли ті розповідали про сімейні поїздки у гори чи просто показували селфі з батьками?
– Вибач, будь ласка, що була такою егоїсткою. Я просто не хотіла тебе ділити з колишнім чоловіком, тому всіляко намагалася обірвати ваше спілкування!
– Ти мені також вибач за ті образливі слова. І за те, що втекла з дому. Я просто не розуміла тебе. Але зараз мені соромно.
Наступного дня я запросила маму в гості. Ми чудово провели час, я навіть купила для неї спеціальний подарунок на знак примирення – нашу спільну фотокартину, яку треба розмалювати за номерками.
Здається, що зараз моє життя налагоджується. Я щодня телефоную до мами та розмовляю з нею годинами про все на світі. А після роботи заходжу в гості до тата, адже у мене є двоє братиків! Скоро вони підуть до школи. А нова дружина не проти того, що є старша сестричка – тобто я.
Тільки зараз я зрозуміла, що родина – це найбільше щастя у світі!
На вашу думку, дівчина правильно вчинила, коли втекла від рідної матері та не спілкувалася з нею 5 років?
