Чомусь усі називають дитинство найбільш простим та безтурботним етапом життя. Але я – прямий доказ того, що це аж ніяк не правда. Батьки постійно гризлись між собою, мама завжди була замученою та втомленою. А все через те, що одружились вони не через велике кохання: просто так того вимагали обставини. Все життя батько хотів сина, продовжувача роду. А народилась я, тому він вовком дивився і на мене, і на маму. Його серце трохи розтануло, коли мама народила мого брата.
Батько добре заробляв, але був жадібним. Мамі давав тільки на найбільш необхідне: похід в магазин, щось терміново треба для дому або ж якщо йому чогось захотілось. Найбільше я не любила осінь. Тоді доводилося купляти одяг до школи, мама майже вимолювала в нього якусь копійку.
Коли терпець увірвався, мама, попри заборони батька, знайшла собі роботу.
Тоді я нею просто пишалась, а зараз, коли подорослішала, ще й розумію, наскільки вона сильна жінка. На ній була і сім’я, і діти, і робота, і всі хатні справи. Батько завжди вважав, що копатись в брудному посуді чи мити підлогу – справа не для справжніх чоловіків. Для цього, як він казав, жінку і заводять: щоб смачно їсти і чисто жити. На маму без сліз не можна було й глянути.
У трохи старшому віці я взяла на себе частину обов’язків по будинку. Та потім мені довелось їхати до Києва, щоб вступити в університет мрії. На своєму факультеті я зустріла Сашка, через рік ми одружились. Разом ми часто їздили до моїх батьків, аж доки в один день мама повідомила: вона серйозно хвора.
Батько почав рвати горло. Кричав, що життя з хворою жінкою – не для нього. І просто вигнав свою дружину на вулицю.
Ми з Сашком без роздумів забрали маму до себе. З нашою турботою мама змогла швидко одужати. Поки ми займались лікуванням, батько знайшов собі іншу жінку. Тоді мій брат, який ще жив із ним, переїхав на орендовану квартиру. А з часом і нова дружина подала на розлучення. Він лишився самотнім.
Тут батько і згадав, що в нього є моя мама, яка все життя йому просто прислужувала. Він приїхав до нас додому, вибачався і вмовляв її повернутись. Ми з усіх сил відмовляли маму, не вірячи, що такі люди можуть каятись і, більше того, змінюватись.
Але мама зробила свій вибір. Зараз вона живе з цим нелюдом.
Ми не розуміємо, як пояснити мамі, що вона нарешті заслуговує на власне, нормальне життя.
Щоб у такій ситуації сказали матері ви?
