Чоловік та дружина прожили разом 30 років. У день 30-річчя спільного життя дружина, як завжди, спекла булочку – вона пекла її щоранку, це було традицією. За сніданком вона розрізала її впоперек, намазала маслом обидві частини, і як завжди, подає чоловікові верхню частину, але на півдорозі рука її зупинилася…
Вона подумала:
– У день нашого тридцятиріччя я хочу сама з’їсти цю рум’яну частину булочки; я про неї мріяла 30 років.
Зрештою, я 30 років була зразковою дружиною, я виростила йому прекрасних синів, була вірною і доброю коханкою, господарювала, стільки сил і здоров’я поклала на нашу родину.
Прийнявши це рішення, вона подає нижню частину булочки чоловікові, а сама рука тремтить – порушення 30-річної традиції!
А чоловік, взявши булочку, сказав їй:
– Який неоціненний подарунок ти мені зробила сьогодні, кохана! 30 років я не їв своєї улюбленої, нижньої частини булочки, бо вважав, що вона по праву належить тобі.
Любов у простих речах. Але чи вартували ці 30 років аби смакувати улюбленою частиною булочки? Ми хочемо зробити коханій людині краще, не спитавши її. То чи завжди це спрацьовує? Що думаєте?
