У мене є молодша сестра Олена. Майже 8 років тому вона поїхала в Італію на заробітки і там залишилася. Приїжджає тільки на свята, і то декілька днів погостює та знову летить закордон. Однак, ледь не щотижня висилає своїй доньці Наді подарунки. Дівчина живе у місті з чоловіком та дітками.
Я згадую свою сестричку і так тяжко на душі стає. Адже Надійці й 5 років не було, коли Олена розлучилася зі своїм чоловіком та сама підіймала донечку на ноги. Коли я вийшла заміж, то переїхала до свого чоловіка та відмовилася від материної хати в користі Олени. Ми з Василем ще встигнемо заробити і на хату, і на господарку. Тому за матусею доглядала сестра. Старенька тоді часто хворіла, ледь з ліжка могла піднятися. Я час від часу при нагоді приходила у гості.
Тоді були скрутні часи. Олена влаштувалася вчителькою до школи, але то була не зарплата, а якісь копійки. А наші знайомі часто їздили закордон. Хто у Польщу чи Угорщину. Тому Олені одного разу сусідка запропонувала разом поїхати в Італію. А Надя тоді школу закінчила та хотіла у столицю переїхати в університет. Тому сестра без вагань погодилася. Тому вже через декілька днів зібрала всі документи та поїхала на роботу.
Вона інколи телефонувала мене у Скайп. Розповідала, що важко працює. На зароблені гроші хоче зробити ремонт – треба дах перекрити, паркан новий поставити та літню кухню добудувати. Дійсно, хата вже на очах розвалювалася. Після роботи йшла до матусі, готувала їй вечерю, поралася на городі та біля тварин.
Її Надя ще на першому курсі почала зустрічати з хлопцем. Все у них так швидко закрутилося, що як тільки-но дівчині виповнилося 18 років, то вже обирала для себе весільну сукню. Я думала, що Надя просто вагітна і тому такий поспіх. Але дівчина запевняла, що то справжнє щире кохання. Звісно, що рідна мама не могла пропустити таке свято. Знаєте, краще б я не пішла на весілля. Коли настав час дарувати подарунки, то моя Олена гонорово вручила молодятам ключі:
– Новенька квартира, три кімнати, ще й у центрі міста. Вітаю вас з таким святом, живіть довго та щасливо!
Я спершу подумала, що то такий конкурс або жарт. Однак, Олена дійсно купила доньці нову квартиру.
– Сестро, ну я подумала, що ремонт у селі почекає. Не будуть молодята жити у старій хаті. Тим паче Надя хоче у місті залишитися. Я ще встигну стільки грошей заробити, ось побачиш, – виправдовувалася вона.
Ну, добре, я їй тоді повірила. Надя скоро народила первістка Миколку та пішла у декретну відпустку. Знаю, що її чоловік працює чи то охоронцем, чи вантажником, часто грошей у молодої родини було обмаль. Тому на допомогу поспішала Олена, для маленького онука їй нічого не шкода. Купувала гарний одяг, іграшки, продукти та навіть гроші давала – 500 євро чи більше. Надя часто приїжджала у гості в новесеньких чобітках, хизувалася дорогим телефоном. А потім взагалі купили машину.
А місяць тому я потрапила до лікарні. Сказали, що треба терміново робити операцію. Однак, я навіть не могла уявити, що сума буде також захмарною – майже 25 тисяч гривень. І це без реабілітації та ліків. Ну я пішла у гості до племінниці, ми ж одна родина. Сподівалася, що вона позичить мені гроші на лікування.
– Тітко, вибачте, але у нас гаманці порожні. Треба синові стільки речей купити, а ми ще хочемо ремонт робити. Не можемо допомогти, – сказала Надя та розпакувала чергову посилку від Олени. Я бачила, що сестра передала декілька пачок кави, макарони, солодощі, одяг, косметику. Дівчина навіть мені не запропонувала нічого, тільки за поріг провела.
Я ще довго плакала. Хіба так можна, щоб рідні люди ось так жаліли гроші. Я ж на лікування прошу, це важливо. Моя мама взагалі сказала, щоб я на пряму до Олени дзвонила та просила у неї гроші. Але не в борг, а просто так. Все-таки, ми сестри.
Варто просити гроші в Олени чи забути про таку ідею? Чому?
