Я познайомилася зі своїм чоловіком Марком під час навчання, ми жили в одному гуртожитку. Щоразу пригощав мене смачними пампушками, домашнім борщиком та котлетками – це все готувала його мама, пані Тамара Петрівна. Всі друзі досі жартують, що я закохалася у чоловіка через страви свекрухи. До речі, пані Тамара виявилася дуже хорошою та приємно жінкою, одразу найшли спільну мову.
– Ох, як моєму синові пощастило з такою дівчиною, як ти! – радісно казала жінка.
Вона народила Марка в 18 років, а коли дитині було пів року, її чоловік загинув. Але пані Тамара знайшла в собі сили виховати Марка справжнім чоловіком. Їй доводилося багато працювати, щоб прогодувати себе і сина, тому на зустрічі з чоловіками часу не залишалося.
На момент нашої першої зустрічі їй було 40 років, але виглядала вона навіть молодшою за свої роки.
– Ось, передаю тобі в руки сина мого, – посміхнулася мені свекруха, коли дізналася, що ми зібралися одружитися.
І ось, ми з Марком, нарешті, отримали дипломи та відсвяткували весілля. Жити вирішили в його рідному місті – чоловіка взяли там на хорошу роботу. Пані Тамара відразу сказала, що до неї переїжджати не потрібно – вона жінка дуже зайнята, та й звикла жити одна. Ми були згодні з нею в цьому питанні і найняли житло близько біля неї.
Іноді свекруха заходила до нас в гості. Завжди доглянута, в брючному костюмі, з сумочкою через плече. Ніколи ніяких зауважень мені не робить, борщі мої хвалить, та ще й допомогти може по дому – золото, а не свекруха. Нас з Марком теж частенько кликала на пироги, ми з радістю пригощалися. У пані Тамари було багато подруг і друзів – то в театр з кимось йде, то в філармонію, то на День народження її запросили. Загалом, бурхливе життя.
Коли народився наш Сергійко, свекруха допомагала нам більше всіх: і купати навчила, і показала, як груди правильно давати, і на візку з ним гуляла, щоб я могла вдень поспати. Сергійко наш часто бував у бабусі, вона могла забрати його з садка, якщо була потреба. А потім свекруха почала нас уникати.
Ні сама не приходить, ні до себе не кличе. Питаю у чоловіка – може, образилася на щось? Ні, каже, сьогодні подзвонила і повідомила, що на три місяці їде до подруги в сусіднє місто. Ми знизали плечима, подумавши, що це дуже схоже на пані Тамару – зірватися і поїхати відпочивати. Тільки ось, чому так надовго?
Дзвонила вона нам кілька разів по скайпу. Відео просить включити – на Сергійка подивитися, а сама себе не показує. Я нічого не розуміла, а прямо запитаю – вона жартує. І ось, одного разу дзвоню до неї, а вона каже, що в лікарню нашу місцеву потрапила, «з серцем». Я сказала, що ми приїдемо її провідати, але свекруха категорично відмовилася.
– Я подзвоню вам, коли випишусь, тоді вже вдома і побачимося, – вирішила вона.
І дійсно, через пару днів вона запросила нас до себе, попередивши, що хоче нам щось розповісти. Двері відчинив незнайомий чоловік, а за його спиною стояла щаслива пані Тамара і … тримала на руках немовля!
– Я боялася вам про це розповісти, адже ви могли мене не зрозуміти. З Олегом я знайома вже другий рік, ось вже розписалися. Ну а це наша донечка Оленка.
Але я після такої новини аж від щастя розплакалася та міцно обійняла жінку. Тепер наші дітки товаришують, ми допомагаємо одна одній. Вона ж заслуговує на те, щоб бути щасливою жінкою. І тут справа не у віці.
А ви погоджуєтеся з такою думкою? А як би ви відреагували на таку новину?
