У мене є свекруха, звати Антоніна Павлівна. Нещодавно дізналася, що жінка планує виходити на пенсію і, м’яко кажучи, її вимоги трішки шокували:
– Сподіваюся, що син мене буде забезпечувати. Я вже старенька, отримуватиму тільки копійки на пенсії. Нехай віддає мені щомісяця ну хоча б мінімум 3 тисячі гривень.
Знаю, що вже у вересні вона не буде працювати. Живе сама у великій трикімнатні квартирі. Дуже переживає, що буде нудно, адже немає ні подруг, ні знайомих та навіть хобі. Хіба піде у магазин за продуктами та посидить на лавочці біля будинку і все. Однак, мене цікавить зовсім інше.
У нас двоє маленьких донечок, Ліда й Марта. Скоро треба готуватися до школи, купувати нову форму, портфелики, зошити, книги і ще десятки необхідних речей. Звісно, що я хочу дати їм тільки все найкраще, тому не жалію гроші. Але ось декілька днів тому пані Антоніна запросила нас з чоловіком до себе у гості, мовляв, хоче з нами серйозно поговорити.
– Я тут порахувала, що мені не вистачатиме пенсії. Комунальні послуги дорогі, а про ліки я мовчу. Ще треба продукти купувати. Ти, сину, тепер будеш мене забезпечувати! – радісно повідомила свій вердикт.
Я бачила, що чоловік був у шоці від таких слів. Адже знаю, що пані Антоніна має ще той норовливий характер. Після весілля ми жили разом приблизно рік, адже тоді з роботою були проблеми та і грошей на житло не вистачало. Як ви зрозуміли, ми тоді протрималися не довго, адже ледь не щодня свекруха знаходила нові причини для сварки. Дорікала, що я погана господиня та дружина. Добре, що чоловік мене підтримував та першим запропонував переїхати на орендовану квартиру.
Декілька років тіснилися у невеликій кімнатці, помалу збирали на власне родинне гніздечко. З часом нарешті купили велику трикімнатну квартиру у хорошому районі. Я сподівалася, що народження дівчаток змінить ситуацію у наших зі свекрухою стосунках. Думала, що пані Антоніна буде приходити та допомагати з донечками. Однак, вона байдуже відреагувала на новину про мою вагітність. Щоразу, коли телефонували до неї, то старенька вигадувала нові відмовки – то у неї голова болить, серце коле, справ багато.
Зараз мої дівчатка у 5 класі, старанно навчаються, всі вчителі їх хвалять. І хоча ми зі свекрухою живемо у одному місті, вона досить рідко приходить у гості. Навіть на свята у садку чи на перше вересня не завітала. А тут ледь не щосуботи приходила до нас, приносила домашні пиріжки. Я не вірила у таку доброту, щось тут було не так.
– Ой, комуналка так виросла. А ви бачили ціну на гречку та макарони? Ну це просто жах! – скаржилася свекруха.
Ну і одного дня просто поставила нас перед фактом – забезпечуйте мене. Я працюю продавцем у магазині одягу, чоловік – інженер на заводі. Не люблю порівнювати людей, але, наприклад, мої батьки набагато старші за пані Антоніну та ще досі працюють. Згадую, як старенька ніколи не дарувала дорогі подарунки онучками на дні народження, а про себе я вже мовчу. Тим паче, вона може працювати вдома або ж знайти якийсь підробіток – вишивати картини на замовлення, як варіант. Ну або хоча б відкладати гроші у банку на спокійну старість! Але ні, їй байдуже. Мовляв, син винен і все, бо вона його в дитинстві забезпечувала.
Я вже думала про те, щоб знайти додатковий підробіток. Адже розумію, що з такою свекрухою родина довго не протягне. У мене також є власні потреби. Тим паче, що ми нещодавно купили невелику ділянку за містом, я завжди мріяла мати дачу. А зараз виходить, що треба цю ділянку продавати, щоб всі гроші свекрусі віддати? Не хочу навіть думати про це, але тепер щовечора пані Антоніна до нас телефонує та нагадує про новий обов’язок та навіть у банку взяла нову картку, куди син має перекидати гроші.
Звісно, що діти повинні допомагати своїм стареньким батькам. Зараз мало хто зможе прожити на таку мізерну пенсію. Однак, не варто забувати і про свої потреби. Тим паче, що у дівчини є дві дівчинки. Тому, можливо, пані Антоніна надто вимоглива до родини?
А кого ви підтримуєте у цій ситуації? Чому?
