Завдяки свекрусі ми з чоловіком в хороших стосунках.
Саме вона показала мені на власному прикладі, що не потрібно догоджати у всьому своєму чоловікові.
Життя свекрухи склалося так, що вона не мала змоги навіть закінчити школу. Однак вона дуже любила читати і самостійно навчилася грамоти. Що вже говорити про її мудрість.
Я виросла в таких умовах, де вважалося нормальним, що дружина працює і займається усіма домашніми справами. Після важкого робочого дня я повинна була поприбирати в хаті, приготувати вечерю, випрати одяг і зробити ще багато інших дрібниць. Тим часом чоловік приходив з роботи, лежав на дивані і просто чекав, коли його нагодують. Так пройшло перших три місяці нашого спільного життя, поки свекруха одного разу не зробила мені зауваження.
Одного разу ми поїхали до неї в гості. Тоді їй було 70 і самостійно пересуватися не було сил. Жінка всюди ходила з паличкою, але продовжувала дбати про свого чоловіка. Хоча у нього було набагато більше сили, але він продовжував сидіти за столом і чекати, коли йому подадуть їсти. До того ж він дратувався, коли жінка довго поралася. Та їй нікуди було діватися, тому вона намагалася все встигати.
Звичайно, що після приїзду усі ці обов’язки я перебирала на себе. Коли збиралася за столом уся родина, а це чоловік 10-12, то мені доводилося постійно бігати і кожного обслуговувати. Сама ж я ледве встигала вхопити ложку холодної страви.
Усі сиділи за столом, наче в ресторані, а мені допомагав лише чоловік зовиці.
Через три дні свекруха вирішила поговорити зі мною:
– Іванко, не роби моїх помилок. Я все життя намагалася догодити Михайлові і тепер він тільки й чекає, коли я його обслужу. Іван вдався у свого батька, тому якщо ти зараз не виправиш ситуацію, то на тебе чекає така ж доля.
Зять став свідком нашої розмови і додав:
– Ти бачила, щоб Танька колись мені прислуговувала? У мене також є руки і ноги.
Я послухала їхні поради і почала перевиховувати свого чоловіка, але ці зміни його тільки обурювали.
Одного разу я після роботи пішла прасувати одяг. Чоловік також повернувся і одразу сів за стіл. Він чекав, коли я прийду і нагодую його. Зрештою не витримав і сказав:
– Мені що з голоду вмерти? Коли ти мені нарешті накриєш на стіл?
– Котлети в холодильнику, а гарнір на плиті, – спокійно відказала я.
– Хіба тобі важко було все приготувати на тарілці для мене? Я втомлений повернувся з роботи, – обурився Іван.
– А я де по-твоєму була? – розсердилася дружина. – Цілий день віддихала і досі байдики б’ю.
– Я тоді взагалі нічого не буду їсти! – образився чоловік.
– Ну і прекрасно. Буде чим дитині зранку поснідати.
Чоловік швидко привик до хорошого, а відвикати довелося довго. Та вже через два місяці він змирився з новими правилами. Не без сварок звичайно, але ми змогли порозумітися.
Я задоволена нашими стосунками, чим завдячую мудрій свекрусі. Її вже немає з нами, але я згадую її лише добрим словом. Для мене вона стала другою матір’ю.
А як на вашу думку повинні розподілятися сімейні обов’язки?
