Якщо краса й справді здатна врятувати світ, тоді Наталка могла врятувати одразу декілька планет.
Вона була надзвичайно вродливою: довгі ноги, струнка фігура, витончене обличчя. Подруги відмовлялися ходити з дівчиною в клуби та кафе, адже тоді у них не залишалося на особисте щастя жодних шансів.
Хоч красою природа нагородила дівчину сповна, але от розуму та мудрості поскупилася для неї.
Зовсім вже Наталка не думала про свою репутацію, мораль чи совість. Може їх у неї просто й не було. Стільки вже хлопців за нею упадало – що й не злічити без калькулятора.
Зовсім скоро жити у рідному маленькому містечку стало батькам дівчини просто нестерпно. Кожен другий знає про їхню дитину значно більше, ніж їм самим відомо.
Намагалася матір приструнити доньку, але все марно. Довелося миритися з такою вдачею дівчини, а куди ж подітися. Закінчилося навчання, Наталка заледве змогла отримати диплом і вирішила, що пора шукати собі роботу. Модель, як модель, а от дорога на посаду секретаря – їй точно відкрита.
Та вже після першого дня на стажуванні дівчина зрозуміла – однією красою цій справі не зарадити.
Вирішила влаштуватися помічницею до якогось відомого художника, який приїхав до їхнього містечка у пошуках натхнення. От він її і навчив багатьом розумним речам: комп’ютерному наборові, азам планування і навіть мистецтву. Довгими вечорами розповідав їй історії з життя столичної богеми.
Наталці Роман Васильович дуже подобався: зрілий чоловік, який знає, чого він хоче від життя. От вона й постаралася, щоб їхні робочі стосунки перейшли на новий рівень. Тільки дарма, бо вже за місяць митець повернувся до Києва, залишивши їй на згадку про себе лише китайський чайний сервіз з порцеляни.
Вона носилася із ним, наче з писаною торбою, вихваляючись, що такого гарного подарунку їй ще ніхто не робив.
Вдалося Наталі таки влаштуватися на роботу, де бідній довелося помирати від нудьги. Не таке життя вона собі уявляла! Зате тепер вона може орендувати власну квартиру і більше не слухати повчань батьків.
Прикрашали сіру буденність лише обідні перерви, які вона проводила в оточенні найвродливіших і найуспішніших чоловіків компанії.
З часом азарт та пил до їхньої уваги почав згасати, тож дівчині захотілося нарешті серйозних стосунків. От тільки ніхто з кавалерів не міг їй такого запропонувати, та й знаючи хоча б найменші деталі біографії вродливої секретарки, ніхто й бажання особливого не виявляв брати Наталку собі за дружину.
Не знала дівчина, що й робити, поки на порозі її кабінету не з’явився кумедний мужчина. Він пронісся крізь дівчину, наче куля, встигнувши пробурмотіти собі під ніс:
– У мене запланована зустріч о третій.
У Наталки був шок! Здається, це перший чоловік, який на неї навіть не поглянув. Яке неподобство?
Вона ледве вичекала ту годину, яка минула з того часу, як чоловік зайшов до її керівника. Але коли він вийшов, на дівчину чекало ще більше розчарування: він із нею навіть не попрощався.
Як з’ясувалося згодом, цим диваком був Василь – інженер з їхнього виробництва. Проста людина, яка чесно працювала для того, аби забезпечити собі гідне холостяцьке життя.
Наталка з того часу його постійно зустрічала у їдальні. Та схоже йому до неї було зовсім байдуже.
Їй навіть на мить здалося, що вона більше не така вродлива, якою була колись, але, дивлячись на себе в дзеркало, не могла знайти жодних підтверджень цьому.
Почали про новенького працівника чутки ходити, мовляв, йому до вподоби скромні дівчата.
Наталка, не довго думаючи, почала змінюватися: спідниці стали довшими, губи світлішими, а блузки закритішими. І це таки подіяло. Василь вже не гидував сидіти з красунею за одним столом у їдальні, тільки от чекати того моменту, коли він з себе хоч слово видавить, довелося дуже довго.
Але от бідна Наталка не могла більше ні про кого іншого і думати. Сама дивувалася, як так сталося, що звичайнісінький і непримітний чоловік взяв її серце в полон?
Василь помітив, що дівчина справді його кохає, і вирішив зробити їй пропозицію. Коли Наталка побачила каблучку, то від щастя потягнулася за поцілунком від коханого, але він засоромився чогось і сховав обличчя в її густих кучерях.
Сімейна пара зажила щасливо в Наталчиній квартирі. Вона, на диво, виявилася чудовою дружиною: і сорочки прасує, і готує смачно, і лагідне слово завжди від неї почуєш. От, що кохання з людьми робить!
Ідилія тривала до того часу, як дівчина знайшла в дверях записку, адресовану її чоловікові: “Ти нічого не знаєш про свою жінку. Спитай її про китайський сервіз і тоді пелена з твоїх очей впаде”.
Наталя з розпачу спочатку хотіла спалити ту записку, аби від неї й сліду не залишилося, але потім зрозуміла, що не має права так вчинити з коханим. Хай сам обирає, чи хоче він бути з нею, попри її минуле.
Просиділа вона в парку до самого вечора, молячись, аби Василь зміг їй пробачити.
Коли вона обережно відкрила вхідні двері, очікуючи того, що чоловік накинеться на неї з тисячею запитань, то побачила уламки подарованого сервізу, якими була всипана кухонна підлога. Її Василько спокійно підмітав увесь той балаган. Побачивши налякане обличчя Наталки, він підійшов і занурив обличчя у її пахуче волосся, як тоді, коли чекав відповіді на свою пропозицію руки і серця.
Сльози текли по щоках дівчини і вона не могла повірити, що зустріла того, хто прийняв її такою, якою вона є.
– На щастя, любий, на щастя…
Чи змогли б ви пробачити минуле Наталі?
Чи правильно вона вчинила у ситуації із запискою?
