Декілька років тому не стало мого чоловіка. Тому сама тягла на спині родину – у мене було двоє малих діток. На щастя, Оленка та Сашко вже дорослі, живуть окремо. У них своє життя, інколи приїжджають у гості. Але мені дуже сумно без них.
Досі пригадую той день. Ми жили щасливо та у достатку. Дітки мали найкращий одяг та іграшки. Однак, раптом Петрові на роботі стало погано. Швидка не встигла вчасно приїхати. Лікарі сказали, що серце зупинилося, але мій чоловік ніколи не хворів чи скаржився на здоров’я! Звісно, що я дуже горювала. Декілька днів навіть з ліжка не могла встати. Але треба рухатися далі заради діток. Важко працювала, брала додаткові зміни на роботі. Довелося продати нашу розкішну квартиру та переїхати у невеличку двокімнатну, ще й на околиці міста.
Але Оленка з Сашком вже виросли, закінчили школу із золотими медалями. Доня зараз працює у великій фірмі, я неї пишаюся. У Сашка чудова родина, онука щовихідних привозить у гості. Але час вже подумати і про себе. На роботі познайомилася зі Степаном, головний лікар. Він дуже хороша людина. Спершу я соромилася навіть глянути на нього. Але чоловік часто пригощав мене кавою, проводжав додому. А бувало, що навіть таємно подарує квіти.
Навіть не встигла озирнутися, як у нас почався роман. Степан мені дуже подобався. Часто залишався у мене вдома на ночівлю.
– Я не можу більше так жити. Ми вже дорослі люди, тому, будь ласка, стань моєю дружиною, – одного вечора сказав Степан та подарував мені розкішну обручку.
Я тоді від щастя аж заплакала. Немов заново навчилася дихати. Хутчіше повідомила цю радісну новину своїм діткам.
– Збожеволіла? На старості років таку дурницю утнути? Яке ще весілля, ти про що? – дорікала Оленка.
– Ну звісно, проміняла свою родину на якогось чоловіка. Та ти просто зрадниця. Татка ніколи не любила! – лаявся Сашко.
Але я досі не можу зрозуміти, чому вони так розлютилися. Адже я ще молода, хочу знову стати коханою дружиною та відчувати чиюсь любов. Чи я не маю право на власне щастя? Степан хазяйновитий, чудовий чоловік. Завжди мені допомагає у господарстві, купує дорогі подарунки. А він так хотів познайомитися з моїми дітками… Тепер навіть не знаю, як йому розповісти про це.
Вже декілька днів ні Оленка, ні Сашко не підіймають слухавку. Я хотіла приїхати у гості та з ними спокійно поговорити – двері не відчиняють, хоча я чую, що вдома хтось є. Але я не хочу через таку нахабну поведінку дітей відмовлятися від шлюбу зі Степаном. Я його дійсно кохаю та хочу бути поруч. Звісно, що це був дуже важкий вибір, але я залишилася з чоловіком. Однак, сподіваюся, що згодом вони мене зрозуміють та прийдуть на наше свято.
Чому діти так проти вітчима? Що б ви зробили у такій ситуації?
