Тоді моя донечка Оленка навчалася у другому класі. Ми живемо у великому місті, тому на роботу завжди треба було виїжджати заздалегідь, щоб не запізнитися. Однак, ще боялися донечку саму відпускати до школи без нагляду. Тому по черзі з дружиною відводили її на заняття, правда, на 40 хвилин раніше. Охоронець нас знав особисто, у коридорі були невеликі диванчики та телевізор, де показували мультики. Та й багато інших школяриків, тому ми не хвилювалися за безпеку доні. Вона весело бігла до друзів та вони разом про щось розмовляли до початку уроків. Або ж вона могла повторити віршик.
Один раз дочка поскаржилася, що до неї чіплявся хлопчик з третього класу – обзивав її і кидався рюкзаком. Ми спочатку вирішили не встрявати – діти самі розберуться. Тільки інцидент на цьому не закінчився – хлопчик почав бити і мою дочку, і інших дітей, які приходили раніше. Як не дивно, але охоронець на цю ситуацію ніяк не реагував.
Я пішов до вчительки з нашого класу і поскаржився їй, а та поговорила з його вчителькою, але ситуація лише погіршилася – хлопчик став ще більше докучати Оленці. Коли справа дійшла до директора, то та сказала, що нічого зробити не може, крім того, що забороняти пускати в школу дітей до пів дев’ятої – в момент приходу вчителів.
Все, що прийшло на той момент мені в голову, це відповісти злом на зло (можете почати мене засуджувати). Я почав вчити доньку давати здачі – це було досить не складно, оскільки вона на той момент вже чотири роки ходила на спортивну гімнастику, була спортивно складена і підтягувалася більше від мене. Хоча в майбутньому вона вважала за краще заняття іншим видом спорту. Отже, я почав показувати їй прийоми самооборони.
Є один удар, після якого другий вже не буде потрібно. Знаючи, яке враження справляє вигляд крові, я порадив Оленці стукнути його гарненько ніс. Вона у мене не боїться крові. Навіть думаємо відправити її до медичного училища. Цілих сім днів я тренував її і ми разом відпрацьовували удари, які вона повинна була донести у відповідь на його витівки.
На наступний день вона повертається зі школи і вся сяє.
Ранок моєї дочки почався зі звичайних образ з боку хлопчика, за ними послідували удари. Дочка справедливо вирішила, що настав момент дати відсіч і дала йому в ніс. Удар вийшов точним – кров хлинула струменем. Хлопчика відвели в медпункт. Подзвонили батькам хлопчика, ті прибігли в школу і разом з класним керівником вони вирушили в клас моєї дочки. Батьки відразу ж спробували насварила мою дочку, але тут один за одним стали підніматися однокласники і говорити, що він і їх ображає – перший задирається.
У підсумку все закінчилося благополучно – хлопчик відтоді приходить в школу і сидить тихенько в куточку, грає на планшеті. Ну а Оленка більше свою силу не застосовувала – вона в принципі спокійна і сором’язлива дитина. І в школу на розмову до директора мене не викликали.
Багато мене засудять за мій вчинок, але я до сих пір вважаю, що вчинив правильно і провини за собою не відчуваю. Хтось порадив би сходити до психолога, хтось в поліцію. Але з власного досвіду знаю, що таким способом ніколи дані питання не вирішувалися. А дозволити, щоб улюблену донечку перетворили в забиту істоту, я не можу. Можете не повторювати за мною, але моя поведінка може комусь стати в нагоді в подібній ситуації. Провини за собою не відчуваю і думаю, що вчинив правильно.
Знайдуться батьки, які будуть засуджувати мене, мовляв, я погани тато та навчив свою дитину битися, а треба конфлікти вирішувати мирним шляхом. Однак, це було вперше та востаннє. Якщо батьки того хлопчиська не навчили його виховано поводитися з іншими дітками, то заслужено отримав здачу. Вважаю, що така “відплата” кулаками буде справжнім уроком для бешкетника на все життя.
Чоловік вчинив правильно у такій ситуації? Що б ви зробили на його місці?
