Можливо, з нами не все в порядку, але ми байдужі до наших онуків і не хочемо з ними спілкуватися.
Ми з першого дня вагітності підтримували нашу дочку. Тим паче у неї були проблеми зі здоров’ям, що лише ускладнювало її моральне та фізичне самопочуття. Лікарі не гарантували, що дитина виживе.
Згодом УЗД показало, що в дочки двійня. Ця новина тільки обрадувала нас, тому ми з нетерпінням чекали, коли зможемо бавити онуків.
На щастя, хлопчики народилися здоровими. Бабуся змалечку проводила багато часу з онуками і допомагала доньці. Діти підросли і почали все частіше залишатися разом з нами.
Зараз 6-річні бешкетники гостюють в нас щовихідних. Вони непосидючі і зовсім не знають, що таке дисципліна. Діти бігають по цілому домі, відкривають усі тумбочки і нишпорять в шухлядах. Ми тільки й чекаємо, коли дочка їх забере додому.
На наші розмови чи зауваження вони не реагують. Дружина пояснює, що чемні діти так не поводяться, але їм байдуже. Тому ми почали карати їх за усі проступки. Дочка дуже розгнівалася, коли дізналася про наші методи виховання. Вона заборонила нам наказувати її дітей, але іншого способу з ними впоратися немає.
Днями дружина помітила, що із наших заощаджень зникла тисяча гривень. Ми переконані, що за цим стоять хлопці. Нам не шкода грошей для онуків, але й крадіжки заохочувати ми не збираємося.
Це стало останньою краплею. Нехай дочка сама займається вихованням своїх дітей, а з нас вистачить. Ми хочемо віддихнути на старості літ, а не перейматися, чи раптом не підпалять малі шибенику нашу хату.
Як правильно вчинити бабусі з дідусем в такому випадку?
