Студентка одна народила в гуртожитку по-тихому, і викинула. Ми, ну, різні мами, у кого молоко є, третій день дитину підгодовуємо

Петро легенько відчинив білі двері та тихо постукав. На ліжку сиділа Марина та годувала малюка. Вже нарешті завтра вони поїдуть додому. 

– Дай-но я гляну, як вона їсть, – чоловіку не терпілося перевірити прикмети, про які їм з матір’ю розповідала тітка.

А вона раз у раз повторювала, що якщо жадібно їсть, значить, практична в житті буде, чіпка. Ну, а якщо нехотячи смокче груди – то чекай розбещену пані.

Петро працював на оборонному заводі. “Авангард” дивом не закрили, але керівництву довелося перейти на автономність, щоб зберегти місця. І чоловік пишався своєю робочою династією, тому що на цьому заводі працював його батько з дядьком, а тепер вони з братом. Тому панну в трудовій сім’ї не гоже було мати. Дитина смоктала жадібно, з нетерпінням і задоволений чоловік почав смакувати розмову з тіткою.

– Тихо ти, а то дочку розбудиш. Тільки-тільки її приспала! – жінка кивнула в бік ліжечка в формі кювету, і чоловік з подивом виявив там ще одне немовля.

– А це як? Це хто? – розгублений і здивований Петро виглядав так смішно, що Марина пирснула, але одразу строго глянула на нього.

– Як це хто? Твоя дочка, копія твоєї матусі, також підтискає губки, якщо незадоволена, або складає їх бантиком, коли їй приємно.

Петро не пам’ятав, щоб його мати так робила. Він глянув у колиску. Дівчинка спала і тихенько посапувала. Нічого в її рисах не нагадувало матір, скоріше, вона була схожа на нього і чимось на жінку, але він завбачливо промовчав про це. Вирішив запитати дружину про інше:

– А тоді кого ти годуєш?

– Це Андрійко, правда, він гарненький? Ми його підгодовуємо, адже шкода – жінка посміхалася.

– Як підгодовуєте? А мати його де? – Петро не розумів, чому на руках у дружини був цей чужий хлопчик, і не просто був, а як у себе …

Тоді невдоволено глянув в бік немовляти: поводиться, ніби нічого не сталося. 

“І дружина теж. В природі, наприклад, самка нізащо не буде годувати чуже дитинча! А тут своя дочка, яка самотньо лежить в ліжечку, а вона казна-кого до своїх грудей підпускає” – подумав Петро. 

– Немає в нього матері, тобто є, але вона викинула дитину в сміттєпровід. Уявляєш, він народився в ніч на Водохреще, коли і наша дочка! – Марина радісно щебетала, поколихуючи хлопчика, який продовжував смоктати груди, – Його знайшли через кілька годин на ранок.

– Як викинула? – У чоловіка похололо в грудях, – ти що вигадуєш? Як це можна, ось так дитину викинув в…. – запнувся, бо не міг вимовити навіть, куди був викинутий цей малюк.

– А ось так, студентка одна народила в гуртожитку тихцем і викинула. Ми, ну, різні мами, у кого молоко є, третій день його підгодовуємо! – жінка щасливо дивилася на малюка на своїх руках. Тоді у чоловіка щось ойкнуло в грудях.

– І що з ним буде? – навіщось спитав він у дружини, розуміючи, що чекає цього триденного хлопчика, який є, по суті, круглим сиротою.

– Ми ось тут з матерями поговорили, краще б, щоб його всиновили прямо зараз. Ти ж сина хотів …-  з благанням дивилася на чоловіка

Він знав цей благальний погляд дружини: коли вона так дивилася, то просто ну ні в чому не міг їй відмовити. Але тут … це тобі не м’які меблі, на які за умовлянням витратили всі її відпускні – це жива людина.

– Навіть не думай, – боязко глянув на дружину, – другого точно хлопчика народиш…

Жінка опустила голову до малюка, немов його збиралися забирати в неї силою. Плечі її затремтіли.

– Кохана, ну, не треба, ну, не плач, його хто-небудь точно усиновить, – почав умовляти дружину, але та притискалася до немовляти, немов до якого скарбу, який відберуть у неї, і вона помре.

– Ти не розумієш … ти не знаєш … – схлипувала жінка і знову наразилася на малюка.

– Ну та, ось такий я, черствий, – бурмотів розгублено, бо дружина застосовувала до нього сьогодні вже другий чарівний прийом.

– Ти не знаєш … Лікар сказав.. – вона замовкла і вся напружилася. – Мій лікар, він сказав, що у мене більше не буде дітей.

Тоді вона голосно заплакала.

– Ти не плач, заспокойся, ну, не плач, рідна моя! – Петро зовсім розгубився, не знаючи, як заспокоїти дружину.

Дітей більше не буде … Що тепер робити? Пропадати? … І згадав раптом. 

– Не реви, а то молоко пропаде.

Жінка одразу замовкла.

– Так поклади ти його куди-небудь, – не витримав Микола, показуючи на немовля, за яким ховалася від нього дружина.

– Одну вже поклала, – різко відповіла, і Микола злякався: агресивна жінка була страшніше вовчиці, і краще її до такого стану не доводити. Марина гнівно глянула на чоловіка:

– У всіх є право мати свою сім’ю, і у цього малюка є таке право.

– А що як він хворітиме, і, потім, невідомо, яка у нього генетична спадщина! – йому хотілося знайти якийсь аргумент, щоб пояснити всю безглуздість її пропозиції.

– Але він вижив, попри мороз, такий сильний, майже тридцять градусів в ту ніч було, ти ж пам’ятаєш. Він кілька годин голенький в сміттєпроводі пробув, значить, Бог хоче, щоб малюк жив, і не залишить його!

Чоловіка пересмикнуло від картини: сміттєва труба і голий безпорадний малюк в ній.

– Мда, ну і історія.. – він не знав, що робити.

Стільки новин звалилося на нього за цей час, що голова йшла обертом: дітей більше у них не буде. Хто їх знає, цих лікарів, але раз так сказали, значить, що тепер робити? Чоловік зітхнув і подивився в ліжечко … і підкидьок ось, – почав думати він, але жінка продовжувала щось говорити:

– Петре, це ж промисел Божий, що він потрапив саме в наш пологовий будинок!

– Заспокойся, треба все добре обміркувати, ми дев’ять місяців дочку чекали …

Вона перебила чоловіка:

– Не дочку ти чекав, ти сам що говорив? Забув?! Ти всім хвалився, що синочок буде, поки тобі тітка ніс не навернула на пузо.

Петро згадав, як тітка раніше УЗД визначила за формою живота стать майбутньої дитини, чим трохи засмутила майбутнього татуся.

– Добре, – пішов він на поступки, – я ще до однієї дитини не звик, а ти мені відразу другу пропонуєш, – чоловік зрадів знайденому аргументу.

– Будеш звикати відразу до двох, – логіка дружини була, як завжди, немислима і тому чарівна, – народився він у той же день, що і наша дівчинка – двійнятами можна записати.

– Ну, і як ми пояснимо рідним? – не здавався Петро

– А їм то що? Подвійна радість буде. Відразу і внучка, і внук. Всім догодимо дідусям і бабусям, і твоїм і моїм.  Його всі Андрійком тут звуть.

– І ми його так назвемо, добре?

– Чому? – запитав чоловік, відчуваючи себе повним дурнем

– Чому так назвали? Андрій, що не пам’ятає свого роду, знаєш, хто це?

– Ну, так ось цей малюк без коренів виявився. Не з власної вини, звичайно,

– А ми як дочку назвати хотіли?

– Андріаною, – розплився в усмішці щасливий батько, – як маму мою, тобто, бабусю.

– Ось, Андрій та Андріана – від імені одного святого похідні.

– Як це, від одного? – сенс слів доходив до чоловіка якимись шматками: його мозок сьогодні перетворився в побутовий ПК, оперативної пам’яті якого не вистачало для повноцінної роботи.

– Андрій – це ім’я, яке походить від давньогрецької, означає “сміливий”. Розумієш, що не просто це. Це ж благодать у квадраті.

– В якому квадраті? – сторопів чоловік.

– Та він же на тебе схожий! У нього твій розріз очей, і вони такі ж небесно-блакитні, як у тебе, коли ти щасливий!

– Ліжечко вже куплене… – Петро почав говорити про те, що чекає родину вдома, і одразу замовк, тому що …

Автоматично глянув на немовля, а той, немов розуміючи, про що говорять, відкрив свої очі назустріч. Чоловік на хвилину навіть завмер під цим раптовим поглядом.

– Андрійко та Андріана … Ну, я тоді пішов! – Петро потоптався біля ліжка дружини, подивився на ліжечко, в якому посапувала спляча дочка.

– Куди ти? Тобі ж сьогодні не треба на роботу, – жінка стривожилася: вона добре вивчила графік чоловіка і знала, що у нього в понеділок профілактичний день.

– Як куди? Документи ж потрібно ще оформляти на нього, – він кивнув у бік немовляти, – так просто його нам не віддадуть.Ліжечко ось теж потрібне! 

– Петрику – вона схопилася, поклала акуратно згорток з малюком на своє ліжко і кинулася на чоловіка, – ти знаєш хто?

Він знав, що буде далі, і щаслива блаженна усмішка, як приклеєна, застигла на його обличчі,

– Ти найкращий! Найкращий чоловік і татко!

– Ну все, мені треба йти. Адже вас вже завтра будуть виписувати, а для сина ще нічого не купив! 

Марина поцілувала його на прощання. Ось так у родині з’явився ще Андрійко. Здається, що це був подарунок від Господа. 

А ви б змогли прийняти чужу дитину та виховувати, як рідну? 

Daryna
Завантаження...
Cikavopro.com
Adblock
detector