Вчителька з географії задала дітям додому не зовсім звичайне завдання: потрібно було записати прізвища всіх учнів в класі і навпроти кожного прізвища написати хорошу рису характеру однокласника. На наступний день вчителька зібрала зошити з домашнім завданням. І вирушила їх перевіряти …
На наступному уроці вона роздала кожному учневі аркуш паперу, на якому було написано все те позитивне, що знайшли в кожного учня його однокласники.
Учні з подивом і здивуванням розглядали ці листочки.
«Невже в мені стільки хорошого? А я і не знав». – думали багато хто з хлопців.
Дбайливо згорнувши листочки, хлопці йшли з уроку. Ці невеликі листочки надавали хлопцям сил, допомагали не забувати, які вони чудові насправді.
Пройшло багато років. Хлопці закінчили школу. У кожного з них була своя дорога в житті, своя доля. Один з хлопців трагічно загинув. Провести його в останню путь прийшли всі його однокласники. Під час поминок до вчительки підійшла мати і сказала:
– Подивіться. – і простягнула вчительці старий, у багатьох місцях потертий аркуш паперу.
– Ви впізнаєте цей аркуш? Він дуже дбайливо зберігав його, ніколи з ним не розлучався. Колись давно ви зробили велику справу: простим листочком паперу ви подарували дітям впевненість в собі. Спасибі вам величезне за це. – сказала мати і заплакала.
На очах у всіх присутніх з’явилися сльози. А хлопці, мовчки, почали діставати такі ж аркуші. Ніхто з хлопців не викинув той простий аркуш паперу. Всі зберігали його дбайливо як реліквію.
– Це безцінне. Як можна це викинути? Цей простий аркуш багато разів допомагав кожному з нас.
Вчителька зробила дуже добрий вчинок, чи не так?
