Команда “Цікаво про” натрапила на дуже зворушливу історію, яка ще раз доводить істинність давньої приказки: “Не було б щастя – та нещастя помогло”. Ніколи не можна опускати руки, в будь-яких ситуаціях треба вірити, що щастя і любові заслуговує кожен, які б випробування не випали на його життєву дорогу.
Своєї матері я майже не пам’ятаю. Не тому, що вона померла, коли мені було всього 8, а тому, що вона постійно пиячила і вдома не часто бувала.
Батько у нас із старшим братом був хороший, дбайливий, але він багато працював, щоб мати змогу і нас забезпечувати, і матір непутящу.
Діти їй геть непотрібні були, її цікавила тільки горілка. Вона навіть на похороні бабусі примудрилася так напитися, що кілька сусідських чоловіків не могли її до ліжка донести.
В моїй дитячій пам’яті ці картини добре відклалися.
Не витримало серце такого навантаження – померла моя матір, хоч соромно її навіть так і назвати.
Батько зітхнув з полегшенням, жодної сльозинки за нею не зронив, але його ніхто не засуджував. Всі прекрасно розуміли, яка то була дружина.
Важко татові було самому нас з Назарком підіймати, от його рідна сестра і запропонувала:
– Васильку, я заберу старшого до себе, вони з моїм сином поладнають. І тобі легше буде.
– Що ж робити? Так і зробимо.
Залишився я сам з батьком. Ну, як сам? Була у мене мама…
Тітка Надія жила з нами по сусідству. Вона була доброю, лагідною і дуже привітною. Коли я повертався голодний зі школи, вона завжди запрошувала мене до себе, потім вчила зі мною уроки, читала мені книжки.
З часом я так до неї звик, що почав називати її мамою, хоч усі в селі знали, що в тітки Наді нікого й ніколи не було.
Я мріяв, що батько колись одружиться з нею, тоді б вона переїхала до нас, але цього так і не сталося.
Тато закохався в іншу жінку. Вона теж була хорошою і привітною, дбала про мене, як могла. Та я не зміг полюбити її так, як Надю.
Коли мені виповнилося 12, у батька з’явилася ще донечка. Її народила тітка Олена. Я вирішив, що це мій шанс нарешті переїхати до своєї мами.
– Тату, можна я житиму з тіткою Надею? Нам усім так буде краще.
– Якщо вона не буде проти, то чому б і ні.
З того часу ми з мамою були нерозлучні.
До нас часто навідувався в гості мій старший брат, який теж дуже звик до своєї нової сім’ї. Ми раділи одне за одного, адже після непростого дитинства Бог винагородив нас чудовими людьми, які подарували нам свою любов і опіку.
З того часу минуло багато років. У мене самого давно вже є двоє чудових дітей і прекрасна дружина, з якими я щотижня навідуюся до найкращої у світі мами, яка має найдобріше серце, в якому завжди знайдеться місце для того, хто потребує любові.
Чи сподобалася Вам ця історія?
Напишіть нам у коментарях на Facebook
Фото ілюстративне
