Патронатна служба “Азову” працює злагоджено і ефективно, а все тому, що нею керує прекрасна жінка – Олена Толкачова з цікавим позивним “Гайка”.
До складу відомого полку долучилася ще у 2014 році. Бажання бути корисною своїй країні загострилося після Революції Гідності.
“Все, що у мене було – це внутрішня мотивація і машина”, – розповідає Олена.
На той час почалися активні бойові дії на Сході України, тож допомога пораненим, полоненим та родичам загиблим – стала основним видом діяльності дівчини. Трохи пізніше, завдяки невтомній праці Олени, з’явилася унікальна патронатна служба.
24 лютого кожен українець зустрівся з новою реальністю, в якій багато болю, смертей і зла. Тож Гайка змушена була працювати іще більше, не піддаючись втомі і зневірі.
Тепер Київський морг – це місце, де красива молода жінка проводить найбільше часу, вдихаючи специфічний запах від роботи трьох рефрижераторів.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
“Місць для нових тіл давно вже немає. Доводиться когось залишати на вулиці”, – із сумом розповідає Олена.
Вона зникає на кілька хвилин, а потім повертається, тримаючи в руках вінок з чорною стрічкою для загиблого воїна з позивним “Аладдін”. Віталій Удод – військовий з немаленьким бойовим досвідом. Брав участь в АТО, а з початком повномасштабної війни долучився до військової частини полку “Азов”.
Два чолов’яги міцної статури обережно виносять труну на вулицю. Олена бережно накриває тіло, проводжаючи Віталія поглядом.
“На вінку ми написали: “Дорогому побратиму від азовської родини”. А як же інакше? Ми ж усі тепер, наче рідні”, – тихенько промовляє моя співрозмовниця.
Ми сіли до автівок і повезли тіло Аладдіна його рідним.
Поставили труну на три ослінчики. Люди підходили, витирали сльози і обережно клали біля ніг квіти.
Я уважно дивилася на Олену. Здавалося, що вона б вже мала звикнути до смерті – стількох людей поховати не кожному випадає на долю… Але ж ні, в її очах було бездонне море болю, смутку і розпачу. Вона, звісно, намагалася цього не виказувати – стояла рівно, обіймаючи матір Віталія за плечі.
Та схилила голову над труною і тихо промовляла:
“Синочку, я так вірила, що ти дійдеш до перемоги. Зателефонуєш і скажеш, що все нарешті скінчилося…”
Ці слова мене розчулили до глибини душі, але по-справжньому розридалася тоді, коли мама загиблого воїна підійняла очі на Олену і спитала: “Він же не мучився? Скажи мені, люба… Як є скажи”.
“Звісно ні, у них в аптечках були знеболювані. Не думайте про таке”.
Коли процесія завершилася, я підійшла до Олени, спитала її, як їй вдається досі триматися, як вона ще не відмовилася від всього того, що впало на її тендітні жіночі плечі…
“А як же я можу кинути своїх братів? Я їм потрібна. Ми тільки почали розширятися, налагодили співпрацю з висококласними хірургами, які намагаються з усіх сил зберегти хлопцям кінцівки, юристів, які займаються фінансовим забезпеченням кожного захисника. Та й хіба те, що я роблю, назвеш роботою? Ні! Це і є моє життя!”
Далі тіло Віталія повезли до Київського крематорію. Це вперше з початку війни, коли азовця ховають за участі Олени. До цього всіх загиблих транспортували до їхніх рідних міст чи селищ.
Жінка каже, що робота з померлими – найважча частина її діяльності. Хлопців привозять без кінцівок, іноді навіть без голови. Як їх показувати рідним, як ідентифікувати їхню особистість? Благо, що тепер з’явилася можливість проводити тест ДНК не в поодиноких випадках, а для кожного тіла.
“Я бачила багато померлих з 2014 року, але після 24 лютого сприйняття смерті змінилося. Від деяких хлопців залишається лише порох і кістки. Ось, чого вартує людське тіло…” – каже Олена.
Як би важко не було, але Гайка не збирається відмовлятися від того, що робить.
“Азов – це моя сім’я. Я повинна бути поруч. До речі, наша служба опікується не лише бійцями цього полку. Під крило опіки приймаємо всіх. Бо ключ до перемоги лежить в єдності”.
Чого мене навчила ця історія:
На війні насправді не існує підпілля. Кожен з нас – воїн, який бореться за Україну на своєму фронті. Тут теж потрібні сила, витримка і сміливість, аби не опустити руки…
Навіть, якщо у тебе немає нічого, крім старенької автівки і шаленого бажання допомагати іншим – ти все ще можеш досягти тої висоти, про яку навіть не мрієш. До прикладу, створити унікальну патронатну службу, яка зможе полегшити життя не одній людині в цей непростий для Батьківщини час.
Які висновки зробили Ви?
Напишіть нам у коментарях на Facebook
Поділіться з друзями
– Я ж тобі казала: не буде із неї господині! – не вмовкала свекруха, але і я стояла на своєму: “Де ж таке бачено, щоб гості мили за собою посуд?”
– Я йду. Не шукай. Доньку забери сам. З тобою їй буде краще. Записка лежала на столі поруч із недопитою кавою. Іван перечитав двічі. Потім набрав Таню. “Абонент поза зоною”.
Телефон пискнув, коли Марина стояла біля каси. “Списання: 118 грн. Кава-Арабі”. Вона ще не встигла забрати стаканчик, як Стас подзвонив. – Ти серйозно? – Стас, я з Тімом на вулиці, він ревів, я замерзла.
– Максиме, ти серйозно покликав їх усіх? – Це ж виписка. Мама образиться. – Я після пологів. Я ледве стою. – Вони на п’ять хвилин. Біля входу в пологовий уже стояли шестеро.
– Мамі на день народження ти купив каблучку, а мені – каструлю по акції? Андрій навіть не підвів очей від кави. – Не “по акції”, а хорошу. Німецьку. – О, ну тоді я зворушена.
– Руки помий. І одразу за стіл, – Оля усміхнулася так, що Борис навіть куртку не зняв. – Що зламала? – Нічого. – Скільки треба? – Не гроші. – Тоді ще гірше.
Шлях до щастя: дізнайтеся, який з них підходить вашому знаку Зодіаку
“Вибач. Я йду. Я покохала іншого. Дітей лишаю тобі. На розлучення подам сама”. Олексій перечитав смс тричі. Потім ще раз. Того ж вечора подзвонив матері. – Мамо, Катя з Дімкою в тебе?
– І не брешіть мені про лелек, – сказала сусідська мала, стоячи в нас у коридорі в гумових чоботях. – Лелека важить чотири кіло. Немовля – теж. Ви б самі себе на шиї донесли?
– Замки я вже змінив. Свої гроші несеш не в дім – живи там, куди їх носиш. Надя навіть пакет на підлогу не поставила. – Відчини двері ширше. Це, між іншим, і моя квартира.
Задача, яку пропонують на співбесіді у Googlе. Не всі здатні з нею розібратись!
Досі не можу повірити, що таке дійсно існує! Добірка 19 фото, після перегляду яких виникає одне питання – невже це правда, а не фотошоп?
Чому розумним людям складніше знайти кохання
Приколи українською. Картинки та жарти на будь-який смак
7 прихованих послань долі, на які варто звернути увагу кожному
Інструкція з приготування домашньої маски з желатином
15 цуценят, які вкрадуть ваше серце, щоб наповнити його світлом і любов’ю
Нещодавно мама мені зателефонувала і сказала, що мені прийшла якась спадщина, і треба приїхати додому, щоб оформити всі документи. Я була ошелешена, коли дізналася, що Ніна Карлівна, яку я не бачила майже 20 років, записала свою шикарну трикімнатну квартиру в центрі міста на мене
– Будь ласка, мій паспорт та ключі в кишені. А моя собака… не кидайте її напризволяще
