У сім’ї нас було троє. Я з братом та наша молодша сестра Ліля.
Ліля завжди отримувала більше тепла та уваги з боку батьків. Ми з братом змирились, та не зважали на це.
Коли ми закінчили школу, поїхали до міста вчитись (я перша, а він через рік). Винаймали разом квартиру, у батьків грошей не просили, адже розуміли, що у них ще є Ліля. Її теж треба забезпечувати.
Час ішов. Я вийшла заміж і живу з чоловіком його домі. А брат зустрічається з дівчиною, та одружуватись поки не спішить.
Ліля закінчила школу і захотіла вступати на ту ж спеціальність, що і я. Мама одразу зателефонувала до мене.
– Я б хотіла тебе просити аби Ліля у тебе пожила – сказала вона. Та це е було прохання, швидше, ствердження. По її тону я зрозуміла, що відмови вона не приймала.
– Та добре, я ж не проти. Це наскільки часу?
– Як це наскільки? Поки не вивчиться. Ліля ж звикла у теплі та комфорті жити. Я не можу відправити її у гуртожиток. Там одні клопи і сусіди-злодії!
В мене вибору тоді великого не було. Я не могла залишити сестру без житла.
Все обговорила з чоловіком, він був не проти.
Наприкінці літа батьки привезли Лілю до нас додому. Вона на бюджетне змогла вступити, довелось платити за місце на контракті.
Та навчання для сестри було порожнім місцем. Воно її взагалі не цікавило. Пари вона пропускала. Домашньому завданню приділяла мінімум уваги. Я б ще нічого не казала, якби вона десь працювала, чи хоча б допомагала мені по дому. Та яке там!
Я працюю цілий тиждень, як і мій чоловік. Тому намагаюсь у вихідні поробити усі хатні справи. Якось попросила Лілю вимити підлогу, поки я готую вечерю. Вона це почала робити, та так вимушена і награно, що дивитись противно було.
– Мене щось аж живіт розболівся. Я краще піду приляжу – сказала вона не вимивши навіть половину квартири..
Коли я розмовляла про це з мамою, то вона почала заступатись за молодшу доньку. Як виявилось, за час нашої з братом відсутності по дому вона нічого не робила. Все було на маминих плечах. Тепер зрозуміло, чому вона така лінива і неробоча. Її просто розбалували.
Мама, звісно, моїх слів не сприйняла. Сказала, що я невдячна. Вони з батьком мене виховали, а я за сестрою доглянути не можу. Я намагалась пояснити, що я була вихована трохи по-іншому, ніж Ліля, тому так зараз і поводжусь.
Кожного разу, коли я просила Лілю про допомогу вона знаходила відмовки. Лиш би не працювати..
Я зателефонувала до брата, розповіла йому про цю ситуацію. Він порадив сестру взагалі у гуртожиток жити відправити. Обіцяв, що поговорити з татом, аби він якось повпливав на маму з сестрою.
Минуло пів року. Ліля, хоч і не з власної ініціативи, але стало трохи допомагати мені.
Як виявилось, у неї проблеми в університеті через погані оцінки і пропуски. Мама знову зробила винною мене.Волна вважала, що я маю за нею слідкувати.
– Але зав мною ніхто не дивився. Я сама вчилась, і ще й працювала. Їй вже не 10 рочків. Нехай сама за себе відповідає. Вдосталь того, що ми її повністю забезпечуємо.
Перед Новим роком мама зателефонувала мені знову, сказала, що я маю сестрі подарунок зробити. Вона хоче новий телефон. Від наглості я аж остовпіла. Подарунок я купила. Та не телефон, а ананас. Який перев’язала стрічкою.
Ліля образилась, їй подарунок не сподобався.
На навчанні вона перевелась на заочну форму, батьки забрали її додому.
Зі мною ніхто не розмовляє. Вважають, що я погана сестра, оскільки не хочу доглядати за Лілею і купувати їй подарунки.
А я думаю, що вона вже не маленька дитина і я не повинна нею опікуватись!
А як ви вважаєте, правильно мислить жінка?
