Моя трирічна донька померла, коли мені було всього 25 років. Я так і не змогла змиритися з втратою, як і мій чоловік. Після смерті дитини нам було годі й в очі одне одному дивитися. Тож коли він знайшов собі іншу, я його зрозуміла і відпустила.
Сил і бажання створювати нову сім’ю у мене не було – надто багато ран залишилося після першого шлюбу. Тепер ось мені 70 років, а я живу у своїй однокімнатній квартирі сама, як перст.
Хоча, гріх мені нарікати на життя. Маю гарну подругу, яка стала для мене за всі ці роки найближчою людиною.
Людмила та її чоловік Дмитро – мої сусіди. Можна сказати, що я живу на 2 квартири, бо більшу частину дня проводжу на кухні літнього подружжя.
Люда ніколи не дозволяє мені сумувати чи нудьгувати, от і того дня з’явилася на порозі мого дому, збираючись врятувати мене від поганого настрою:
– Тетянко, чого ти до нас не заходиш увесь день? Ану взувайся і гайда в гості! – суворим тоном наказала подруга.
– Я побачила крізь вікно машину Андрійка, от і здогадалася, що, мабуть, до вас онуки навідалися. Не хотіла заважати – справи ж сімейні.
– То ти і є частина сім’ї! Ти мене іноді дивуєш, подруго! Змалку моїх хлопців няньчила, а тепер сторонишся! Не вигадуй! Ходімо краще врятуєш нас з Дмитром від усіх тих наїдків, які для нас невістка приготувала, бо скоро мій чоловік лусне.
Я розсміялася, натягла на ноги капці і пошкандибала за наполегливою подругою.
Десь у глибині душі я мріяла опинитися на місці Люди. Живе поруч з дітьми, має 2 онуків. От Андрійко уже й одружився. Дасть Бог, то мої друзі ще й правнуків дочекаються.
– Який смачний борщ, – за обидва вуха наминала я, прихвалюючи страву.
– То все молода дружина онука. Але ж то вже гарна господиня. Годі й придертися до неї. Ірина ще нас із тобою навчити зможе, – відверто відповіла подруга.
– Шкода, що тільки жити з нами не хоче, – пробурмотів Дмитро.
У сусідів простора велика трикімнатна квартира, а живуть вони лише удвох. От і сподівалися, що один з онуків після одруження до них переїде. Але молодь тепер не хоче ділити дах над головою зі старшим поколінням, як би нам цього не хотілося.
– Уявляєш, заявили нам сьогодні, що хочуть, аби ми розміняли свою квартиру на 2 однокімнатні, – обурювався чоловік, – але то моя хата. Так просто її не віддам, хіба що винесуть мене звідси вперед ногами.
Ми з Людкою засміялися, але обоє розуміли, що дітям хочеться будувати своє незалежне і самостійне життя.
– Що тепер робити – не знаю. Квартири нашої шкода, але й дітям допомогти треба. Ти ж знаєш, що Андрійко – золота дитина. Та й Іринка дуже хороша дівчинка. Совість не дозволяє залишити дітей на вулиці, – сказала Люда.
– А як же я? Невже знову залишуся сама-самісінька? Ви ж моя сім’я, – промимрила я, сумно понуривши голову.
– Та що ти, Надійко! Як же ми тебе покинемо? Ми щось вигадаємо, правда ж, Дмитро? – сказала подруга, міцно мене обіймаючи.
– Але то вже ті жінки! Сорокалітня дружба не ржавіє! Тож нічого тобі, Надю, хвилюватися.
Після смачного і ситного обіду ми з подругою пішли на прогулянку. Так і минали наші вечори. Коли тепло – гуляємо в парку, коли настає холодна осінь, а потім і зима – зручно вмощуємося на лавочці біля під’їзду. Ми не з тих бабусь, яких надто цікавить чуже життя. Ми просто сидимо, насолоджуючись свіжим морозним повітрям, вигадуючи нові рецепти усім знайомих вже страв.
Коли я повернулася додому, то одразу ж лягла у ліжко. Тривожні думки не давали мені спокою. Я сподівалася якнайшвидше заснути, але мені це не вдавалося. Уява малювала мені страшну картину: в онука товаришів народилися діти, тож Людмила і Дмитро просто не могли відмовити молодій сім’ї в допомозі. Розміняли квартиру і зникли з мого життя назавжди. Від однієї лише думки про такий хід розвитку подій мене кидало в холодний піт.
За всю ніч я й ока не зажмурила. Зате вранці вже знала, як маю вчинити. Вскочила на рівні ноги і помчала на кухню готувати свій фірмовий пиріг.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
За годину з лишком за моїм кухонним столом вже сиділа Людмила.
– Дуже смачний пиріг! Коли ж ти мені вже нарешті відкриєш секрет його приготування?
Я не чула нічого з того, що говорила мені подруга. Я дуже хвилювалася, бо не знала, як розповісти друзям про ідею, яка прийшла до моєї голови вночі.
– Надійко, що з тобою? Якась ти сьогодні дуже замріяна. Щось трапилося?
– Трапилося. Я вчора так злякалася, що ви переїдете з нашого будинку. Я цього не переживу. От я собі й думаю: жити мені залишилося недовго….
– Тьфу на тебе! Ти що таке говориш? Побійся Бога! – перебила мене подруга.
– Чекай! Я й так заледве наважилася на цю розмову. От я й кажу, що решту свого життя, скільки б там років мені відміряно не було, я хочу прожити зі своїми найближчими людьми – з тобою і Дмитром.
– Що ти маєш на увазі? – розгублено питала Люда.
– Зробимо так: я переїду жити до вас, а Андрійчику дістанеться моя квартира. Оформимо документи, і хай молодята живуть собі на здоров’я. А ви вже, сподіваюся, знайдете для мене якийсь куточок у своїй трикімнатній квартирі.
Декілька хвилин Люда сиділа мовчки, намагалася обдумати мою пропозицію.
– Хутко бери тацю з пирогом і гайда до нас! – закомандувала подружка. – Жалісливе обличчя робити вмієш?
– Навіщо?
– Йдемо Дмитра мого вмовляти.
Відверто кажучи, сусіда й вмовляти не довелося.
– Тьху, а хіба Надька у нас не живе? Цілий день обоє мені спокою не даєте. Вона дому не тримається тільки по ночах! Де ночує? – жартував Дмитро, обіймаючи нас обох за плечі.
– То ти не проти? – серйозно спитала я.
– Зрозумій уже, що ти давно стала частиною нашої сім’ї. Куди ж ми без тебе?
Вперше я чула від когось стільки теплих слів, тож я не витримала і розплакалася.
Наступного дня плакати довелося Ірині та Андрію. Запросили ми дітей на обід. Накрили такий стіл, ніби вже до весілля готувалися.
– Нічого собі! Оце гостина! На честь чого таке свято? – здивовано розпитував онук Люди.
– Поїсте, а тоді тітка Надя оголосить важливу новину.
Усі сумлінно працювали щелепами, сподіваючись якомога швидше почути мою промову.
– Андрійку, Іринко, ми тут спільно вирішили, що варто вам подарувати мою квартиру. Якщо ви не проти, то завтра ж оформимо документи.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
– Як це? А ви куди? – схвильовано спитав хлопець.
– Ви з Данилком мені, як рідні онуки. Я бачила, як ви ростете, як дорослішаєте, от і зараз не залишуся осторонь – зроблю усе для того, щоб ви були щасливими. За мене не хвилюйся, я тепер під крилом опіки твоїх бабусі та дідуся. Точно не пропаду.
Молода дружина кинулася мені на шию і не припиняла повторювати:
– Дякую! Дякую вам дуже! Нарешті моя мрія здійснилася. Не можу повірити в це!
– Я теж! Ми ніколи вам цього не забудемо! Тепер житимемо, як справжня сім’я. Правда, Іринко? – радісно казав Андрій, намагаючись приховати сльози радості.
Поки ми четверо плакали, Дмитро усміхався на всі 32 зуби.
– Чого ти з нас смієшся, дурню старий, – нагримала на нього заплакана Люда.
– Я не сміюся. Я тішуся, що тепер у моєму домі буде аж 2 господині. Скоро мені знадобляться нові штани. На кілька розмірів більші!
Усі залилися сміхом.
Я відійшла ненадовго в іншу кімнату. Дивилася у вікно на блакитне небо і розуміла, що більше ніколи не буду самотньою. У мене ж така велика сім’я!
Чи сподобалася вам ця історія?
Чи вірите ви у дружбу довжиною в життя?
Свекруха вперше вирішила зробити подарунок своїй онучці на її 10-річчя. Вона поштою надіслала пакунок
Кліп заборонений до показу. Такого ви ще точно не бачили! Відео
“Ми повечеряємо, а ви у вітальні почекайте”: свекруха ввічливо відмовилася нагодувати невістку з внучкою
Подруга з Білорусії навчила готувати деруни по-новому. Можна з’їсти разом з ложкою, такі вони смачнезні!
Поставила нареченому окрошку з квашеною капустою і свининою, як у нас заведено. А він глянув у тарілку й пожартував так, що я відклала ложку
Моя донька 6 років зі мною не розмовляє, не цікавиться моїми справами взагалі
Гороскоп особливостей характеру: до якого пороку схильний кожен Знак Зодіаку
Ой дівчатка, ну яка ж смакота: ліниві хачапурі на кефірі всього за 10 хвилин
Смачні та пишні млинці на молоці, за бабусиним рецептом
За допомогою цього засобу, можна позбутися бур’янів та шкідників на городі
Що смачного приготувати з курячого філе?
Забутий рецепт чудодійного засобу від варикозного розширення судин
Ситуація, що трапилася зі мною рано вранці восьмого березня цілком змінила моє життя
Рік молодята прожили добре. Син телефонував щодня й заходив в гості щотижня. Насторожувало Богдану тільки те, що син приходив сам
Я була на заробітках у Німеччині 12 років, а коли повернулась додому, донька припинила вважати мене матір’ю
Мисливцю на слонів та левів все повернулося бумерангом – його з’їли крокодили
Успішна кар’єра, красуня-дружина, брат і сестра Дмитра Комарова – автора передачі «Світ навиворіт»
У важкі часи треба добре виглядати – з усіх сил (обшарпанцям не дають гроші)
– Свахо, та ви, мабуть, дні 3 не їли, що так накинулися на їжу?!
