Ніколи не думала, що на старості років попаду в любовний трикутник. Мені вже далеко за 50, а я морочу собі голову тим, кого ж маю обрати — італійського коханця чи українського законного чоловіка!
Діло було так… Коли мій син одружився і переїхав на власну квартиру, ми з чоловіком зрозуміли, що за всі ці роки стали одне одному чужими людьми. Навіть поговорити було ні про що.
Я щиро сподівалася, що ми ще зможемо зблизитися, знайти спільну мову, згадати давні почуття, але помилилася. Роману цього не було потрібно — на той момент він вже 3 роки зустрічався з іншою жінкою.
Як так можна, ви мені поясніть?! Жити з дружиною, виховувати сина, організовувати разом його весілля, будувати плани на майбутнє, а потім втікати до коханки, пояснюючи це тим, що затримався на роботі.
Хоч ми останнім часом не були такими близькими, але я завжди кохала Романа, вірила, що з цією людиною зможу розділити старість. Було так боляче, що й словами не передати.
Захотілося втекти від того всього, от тоді я й наважилася їхати на заробітки в Італію. Гроші мене не дуже то й цікавили, але зміна обстановки пішла мені на користь.
Сеньйора, в якої я працювала, виявилася дуже хорошою жінкою. Ми з нею швидко знайшли спільну мову. Вона в молодості кілька років жила в Кракові, тому добре пам’ятає польську мову. Ми собі і побалакати могли, я їй навіть розказала свою історію.
Тоді вона вирішила звести мене зі своїм самотнім сусідом. Його звали Пабло. Коли він вперше навідався до нас з пані Адель в гості, я мало не зомліла. Не дарма кажуть, що італійські чоловіки ладні звести жінку з розуму.
Я навіть і подумати не могла, що такий красунчик зверне на мене увагу, але диво сталося! Він почав проявляти до мене симпатію, дарувати подарунки, запрошувати на побачення. Спілкуватися було важко через мовний бар’єр, тоді Пабло вирішив підівчити мене італійської.
Чи то яскраві почуття на мене так діяли, чи то велике бажання витіснити з пам’яті спогади про колишнє життя, але я схоплювала все на льоту. Чесно, так обжилася в тій теплій і сонячній країні, що вже й не думала повертатися до України.
Син дорослий, у нього своє життя. Тим паче він сам казав думати в першу чергу про себе і свій комфорт. Золоту дитину собі виховала.
Але Пабло змінив мої плани.
– Виходь за мене заміж! Ти моя аморе.
– Я б з радістю, але не можу. Ти ж знаєш, що в Україні в мене є законний чоловік.
– Їдь в Україну, розлучись з ним, а тоді повертайся до мене.
Погодилася. Була така зла на Романа, думала, що оформити розлучення буде простіше простого. Але не так все сталося, як гадалося.
– Галинко, сонечко моє! Ти повернулася! – кричав чоловік, коли побачив мене на порозі квартири.
– Ти здурів? Щось сталося? Звідки стільки ніжності?
– Я просто дуже скучив за тобою. Знаєш, за весь цей час, що тебе не було, я зрозумів, що мені, крім тебе, ніхто більше не потрібен. Я так тебе люблю. А з Русланою я порвав одразу ж, як ти поїхала.
Що вам сказати — мого Ромка ніби підмінили. Бігає довкола мене, як біля принцеси, виконує всі мої забаганки, готовий на руках носити. Я спершу трималася залізно, підбирала в умі слова, якими повідомлю чоловіку, що збираюся з ним розлучатися, а тепер вже й сама не знаю, чи хочу цього.
Моє серце розтануло… Я ж завжди кохала Романа, напевно, це ніколи не зміниться. Але як після такої підлої зради йому довіряти?
Та й з Пабло все не дуже гарно складається. Виходить, що я закрутила чоловіку голову, а тепер навіть не згадую про нього?
Яке рішення прийняти — гадки не маю.
Що порадите пані Галині?
Напишіть нам у коментарях на Facebook
