На тому місці, де зазвичай був ноутбук, лежали ключі від квартири і записка, на якій було написано”Спасибі за ключі”

Микола навіть не помітив, що залишив ключі в замку. Прийшов з двома сумками, довго вовтузився з замком, і коли нарешті увійшов у квартиру, просто зачинив двері. Ось така помилка. Звичайно він перевірив двері, закриті чи ні, перед тим як лягти спати, але те що ключі в замку зі зворотного боку він навіть не подумав.

Микола почитавши трохи старий журнал міцно заснув. Він завжди міцно спить. Як говориться хоч з гармати впали. Робота у нього важка, ось і втомлюється за день. Спав міцно і проспав свій улюблений ноутбук, з якого він пилинки здував. Фамільне срібне начиння яким дуже пишався, і значну суму грошей, накопичену за багато років на автомобіль. Про свою гірку втрату він дізнався рано вранці, коли збирався на роботу. На тому місці де зазвичай знаходився його ноутбук, лежали ключі від квартири і записка на якій було написано великими літерами, – “Спасибі за ключі”

Микола не пішов на роботу. Він подзвонив майстрові і пославшись на головний біль залишився в спорожнілій квартирі. Навіть поліцію не став викликати, соромно було. Боявся Микола, що чутки розповзуться по місту, що він такий лопух. Ну лопух НЕ лопух, а треба щось робити. Хоча б спробувати знайти цього нахабу, який обікрав його. Були у Миколи знайомі і в криміналістиці, і в поліції, але звертатися він до них буде тільки в крайньому разі. А поки що треба вийти на свіже повітря, прогулятися, повітрям подихати і подумати що далі робити.

Микола брів по місту не помічаючи нічого навколо. В який бік іти йому було все одно, містечко невелике, не заблукаєш. Він уже зайшов з ранку до сусідів по майданчику, запитав, чи не чули вони чого підозрілого вночі? Ніхто нічого не бачив і не чув, всі спали. Микола присів на лавочку і задумався.

– Коля привіт, – почув він знайомий голос, – Ти чого такий?

Це був Микита, його колишній однокласник з яким вони не бачилися понад двадцять років. Хоч і багато років пройшло відтоді, як вони бачилися востаннє, але Микита майже не змінився. Все такий же. Але ж колись вони дружили, але після закінчення школи дороги у них розійшлися.

– Привіт, Микито. Який такий? – привітався Микола.

– Так якийсь сам не свій. Сталося щось? – посміхається Микита.

– Сталося, – відповідає Микола, – А ти сам яким вітром у нас? Ви ж начебто в інше місто переїхали?

– Їхали та не доїхали, – відповідає Микита.

– В якому сенсі не доїхали, – зацікавився Микола

– У прямому, – відповідає однокласник, – Ну так що у тебе сталося? Хоча, можеш не говорити, я і так знаю. Мати твоя все розповіла.

– Ти щось плутаєш, Микита, – став серйозним Микола, – Матінки моєї понад двадцять років немає на цьому світі. На дачі з серцем погано стало. При тобі ж це сталося, не пам’ятаєш чи що? У восьмому класі ми вчилися.

– Нічого я не плутаю, – відповідає Микита, – Мати твоя просила тобі допомогти. Допоможи каже, моєму невдасі. Підкажи йому де срібло фамільне шукати. Ось я і прийшов. У сусіда свого шукай.

Миколу накрив холодний липкий піт, і потемніло в очах.

– Почекай, Микита, – прошепотів Микола закриваючи очі, – Щось погано мені. Я нічого не розумію.

Коли Микола відкрив очі, Микити не було.

Тільки зараз Микола помітив що навколо нього немає ні машин, ні людей. Тихо було навколо. І це у дванадцятій годині дня, коли місто вирує. Микола почав розтирати чомусь оніміле обличчя. Потім шию і знову обличчя.

Місто ожило. Все стало як зазвичай. Звична міська метушня. Микола посидів ще якийсь час на лавочці, приходячи в себе і збираючись з думками. Все що з ним зараз відбулося він відніс до нервового зриву. Здалося йому все. Мабуть, перенервував. Треба піти і просто виспатися. Просто поспати, випивши чарочку коньяку.

Микола проходячи повз двері сусіда все ж зателефонував до нього. Так, про всяк випадок. Двері відчинив сам сусід з блідим обличчям.

– Проходь Коля. Я знав що ти здогадаєшся. Пів дня ходжу сам не свій. Пробач дурневі. Це я тебе пограбував. Не спалося мені вночі. Вийшов я в під’їзд покурити, дивлюся ключі у твоїх дверях стирчать. Ну думаю, покараю лопуха, щоб більше не забував. Взяв ліхтарик і виніс все … Записку навіть написав, заради приколу. Хотів вранці відразу тобі все повернути, але як побачив такі гроші, в голові все перевернулося. Думки всякі нехороші полізли. Загалом промовчав я, коли ти вранці приходив. Соромно, звичайно. Сам не вірю що таким можу бути. Я прошу, не кажи нікому, Коля. Не ганьби на старості років.

Десь місяці через два після цього випадку, Микола зовсім випадково зустрів в місті свою стару вчительку. Ось вона то і розповіла Миколі, що у Микити в поїзді зупинилося серце, коли вони їхали на своє нове місце проживання. Просто зупинилося і все коли він спав. Так буває.

Ось таку історію про себе розповів мені мій однокласник Микола. Історію, яка повністю змінила мій світогляд. Хочете вірте, хочете ні …

Як ви вважаєте, ця історія дійсно могла відбутися?

Напишіть нам в коментарях у Facebook!

Ira
Content Protection by DMCA.com
Loading...

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

Adblock
detector