Мій чоловік не любить їздити на відпочинок, тому за 6 років спільного шлюбу мені доводилося віддихати без нього. Та свекруха не дозволила мені “сумувати” і постійно в компанію відправляла зі мною свою дочку.
Ірина виконує важливу місію – слідкує, щоб я залишалася вірною дружиною. Хоча я ніколи не давала приводу для сумнівів, Марина Петрівна разом із зовицею накручують мого чоловіка. Я переконана, що вони це роблять спеціально, щоб Ірина могла відпочивати його коштом.
Коли я вперше летіла в Єгипет, то категорична відмовилася їхати разом із його сестрою. Але чоловік пригрозив мені розлученням і сказав, що без неї ніяких курортів не буде. Тож мені довелося червоніти за Ірину, яка поводилася неадекватно. Дівчина багато випивала, танцювала на столах і сперечалася з барменами.Мені навіть було соромно виходити з номера.
Однак вдома зовиця розповідала родичам зовсім інші історії. Мовляв, це вона постійно пильнувала за мною і зупиняла під час різних витівок. Тож частину своїх заслуг вона просто приписала мені. Це обурило свекруху, яка ще більше мене не злюбила.
На щастя, чоловік залишився на моїй стороні, бо добре знав, на що здатна його сестра. Однак все одно брати її з собою було обов’язковою умовою. А припинити подорожувати я не могла. Адже ще зі студентських років я складала гроші лише на поїздки, які були для мене сенсом життя.
Та після народження доньки довелося зробити перерву на деякий час. В Ірини також з’явилася дитина. Наші доньки практично ровесниці. Моїй – 3 роки, а її – 2,5.
А цього року до мене зателефонувала бабуся по татовій лінії. Ми з нею не бачилися після розлучення батьків. Зараз старенька з татом живуть в Одесі.
Жінка запропонувала мені приїхати в гості, щоб поспілкуватися особисто і познайомити її з правнучкою. Я погодилася.
Хоча це не модна назвати відпочинком, але чоловік переконав мене взяти з собою Ірину. Звичайно, він хотів оплатити їй всю подорож. Планувалося, що ми вдвох поїдемо моєю машиною і будемо по черзі сідати за кермо. Я ж намагалася переконати зовицю відмовитися від цієї ідеї.
– Ми їдемо до моєї бабусі в гості. Скажи, що ти не хочеш з нами, – просила я.
Та годі було й чекати, що Ірина відмовиться від такої пропозиції. По-перше, все оплачено, а по-друге, вона б з радістю залишила дитину на мене, а сама б веселилася. Однак я вирішила, що цього не буде.
Ми вирушили в дорогу, але не в Одесу. А до іншої бабусі, яка живе в глухому селі, де немає нічого, крім чотирьох хат. Хотіла зі мною? Ось маєш.
Коли ми були на місці, я заглушила авто і забрала ключі.
– У цій халупі ми будемо ночувати? – обурилася Ірина.
– І не одну ніч. Ми вже приїхали.
– Але ж це не Одеса! – розлютися зовиця.
– А я і не казала, що їду в Одесу. Ця бабуся мене також запросила в гості, тому іншій я відмовила. До речі, тут діє правило: хто не працює, той не їсть!
Не знаю, як Ірина буде поратися в городі у своїх платтях та на шпильках. Вона вже пожалілася моєму чоловікові, але він нічого не вдіє. Відвезти на її на станцію я відмовилася. Може іти туди пішки, якщо забажає.
Діти щасливі, що опинилися на свіжому повітрі і мають змогу ганяти курей та поросят. А Ірина живе другий день сидить в розпачі. Надіюся, що ця ситуація стане їй рукою.
А що ви думаєте про вчинок жінки? Чи правильно вона вчинила?
