– У моєї невістки абсолютно відсутнє виховання! – жаліється Анна Федорівна. – Вона навіть не може помити посуд за собою. Поїсть, залишить все в раковині і каже, що потім прибере. А я не розумію навіщо відкладати те, що можна зробити за 5 хвилин?
У кімнатах також повний безлад. Іграшки, одяг та книги валяються на підлозі. Прати в ручну? Не смішіть. Навіть шкарпетки обов’язково в пральну машинку!
– А ви живете разом? – цікавиться нова сусідка Тамара.
– Так. У нас трикімнатна квартира, – відповідає жінка. – Син з дружиною і двома дітьми переїхали до мене. Оля зараз в декреті з молодшою донькою, якій тільки півтора року. Старшому синові вже шість. Я не маю ні хвилини спокою з ними. Онуки постійно бігають, бавляться, кричать або плачуть.
Тим часом Оля абсолютно не звертає увагу на їхні вибрики. Я роблю їй зауваження, а вона тільки знизує плечима, мовляв, це ж діти. Але для того, щоб вони були дисциплінованими потрібно займатися їхнім вихованням. А невістка замість того, щоб вірші з ними вчити, лягає на обідній сон.
– Мабуть, молодим все ж варто жити окремо. Важко зжитися різним поколінням, – співчутливо каже сусідка.
– А вони не хочуть жити окремо, – знову скаржиться Анна Федорівна. – Я повинна тіснитися в одній кімнаті, Оля з Артемом в іншій, а в третій – діти. Ніби всім місця вистачає, але з часом це набридає.
Я пропонувала обміняти нашу квартиру на дві однокімнатні, але молоді сказали, що не збираються четверо тіснитися в такому маленькому приміщенні.
– Оце у вас наглі діти! Досить того, що вилізли матері на шию, ще й диктують свої умови, – обурюється Тамара.
– І вони навіть не думають нічого змінювати. Так і будуть все життя у моїй квартирі жити, – зітхає жінка. – Потрібно повертатися додому, бо без моїх нагадувань невістка навіть не здогадається зварити вечерю для Артема. Він вже незабаром додому повернеться з роботи.
Анна Федорівна попрощалася з жінками і пішла в під’їзд.
– Співчуваю їй, – сказала Тамара. – Доводиться усе це терпіти жінці на старості літ.
– Та годі вірити цій Анні! Насправді квартира належить невістці, а всі ці її розповіді – суцільні вигадки, – махнула рукою Стефанія.
– Справді? – здивувалася Тамара.
– Так. Раніше Анна жила тут з двома дітьми. Згодом Артем одружився і привів сюди Олю. До речі дівчина мені сподобалася. Вона завжди привітна і усміхнена. Та свекруха їх одразу незлюбила. Потім її донька вийшла заміж і почала будувати разом з чоловіком свій будинок. Вони обіцяли, що заберуть матір до себе. Тоді Оля з Артемом викупили нерухомість в Анни і квартира зараз належить їм.
– Тепер все зрозуміло, – сказала Тамара. – Але чому тоді Анна не в доньки?
– Це окрема історія. Одного дня ми сиділи на цій же лавці, коли під під’їзд під’їхала машина. З неї вийшов зять Анни, висадив тещу, дістав валізи, а самі сів назад і поїхав. Мабуть, набридла йому жінка, тому повернув її назад.
– Можна фільми знімати за такими сюжетами! – заявила Тамара.
– Ми самі були здивовані від побаченого. А потім вийшла Оля і забрала свекруху назад у квартиру. Від тоді вони й живуть разом.
– Тоді чому вона так невдячно відгукується про невістку? Їй потрібно дякувати Олі за цю кімнату! А вона ще й хоче, щоб молоді з дітьми переїхали! Оце так наглість! Анна повинна і прати, і готувати, і з онуками няньчитися, а вона…
А на чиєму ви боці в цій ситуації?
