Тягнути сам усі витрати Денис уже не міг. Тому вчергове почав натякати дружині, що їй пора повертатись на роботу.
– Але ж Марчику лише 3 місяці. Хто буде з ним сидіти?
– Ні, ну я можу сам. Але щось не дуже виходить… А з малим і моя мама просидіти може.
– Анна Федорівна? Ми вже якось просили її залишитись з Марком на один вечір, то пам’ятаєш, що вона відповіла?
– Я вже поговорив з нею. Вона погодилась. Тільки тобі треба до 6 години встигнути повернутись, бо потім у неї плани..
Надія уже почала уявляти, яким важким і насиченим стане її графік.
– А якщо вона в якийсь день не зможе? А якщо я запізнюсь?
-Ти може взяти вихідний.
-Так, раз на колись. Але не часто…
– Ой, давай не будемо думати про проблеми, поки їх ще немає, добре?
– Денисе, давай ми повернемось до цієї розмови через рік. Можливо, я пригляну собі іншу роботу. Вже і Марка можна в дитсадок віддати буде.
– Через рік? А що ж робити стільки часу? Ти хочеш, щоб я загнувся?
Ще декілька місяців Надія наважувалась на пропозицію Дениса. Вже навіть Анна Федорівна почала частіше приходити, з внуком няньчитись. Показувала, так би мовити, що готова піти на жертви і засісти в їхньому домі, як нянька.
– Допоможу я вам. Іди на роботу, заробляй гроші! – казала свекруха.
Та й Денис почав натякати, що якщо жінка не вийде на роботу, то він піде зі сім’ї.
Хоча до народження сина вони се обговорювали і чоловік згодився на те, що працюватиме сам!
Вийшла на роботу, коли малому минуло 5 місяців. Всі здивувались, що вона з’явилась так рано.
– А як же Марко?
– Він з бабцею сидить. Тяжкі часи, грошей потрібно.. Тому от..
Анна Федорівна з дитиною допомагала, проте про домашні справи не могло й бути мови! Усе це ввечері робила Надя. Минуло небагато часу, а жінка так втомилась, що на неї без співчуття вже дивитись не можна було!
Колег на роботі допомагати, забирали частину її роботи собі.
А в цілому Надя звикла. Навіть навчилась усе встигати.
І Денису добре було. Він працював як завжди, а ввечері ще зміг собі відпочити, подивитись щось..
Через декілька місяців свекруха заявила, що більше не сидітиме з онуком.
– Все, завтра мене не буде, не чекайте! Поїду на дачу, там ліс, повітря свіже – відпочину. Стара я вже за дітьми дивитись. Сили не ті. Та й Марко ваш непосида ще та!
– Але як? Що я на роботі скажу? Я навіть відпустки не встигну взяти!
– Це вже не мої проблеми, вирішуйте самі!
– Анно Федорівно, так справи не робляться. Ви самі мене вмовляли, щоб я на роботу виходила. Я казала, що так і станеться. Попереджала…
Денис мовчав.
Наледве вмовили свекруху ще потерпіти декілька місяців, а вони б щось придумали за цей час. Денису було байдуже – головне дружина працює, а хто потім сидітиме з дитиною, його не хвилювало.
– Придумай щось! – казав до Надії.
– Я?
– Це ж тобі на роботу потрібно!
От і вся розмова. Анна Федоівна докучала, все питала, коли настане той день, щоб їй можна було не приходити?
– Шукай собі іншу роботу тоді! Щоб з дому могла працювати! – казав чоловік.
– А може ти знайдеш собі кращу? Щоб ти міг сім’ю свою забезпечити без допомоги дружини?
Образився. Розізлився.
Надія трохи подумала, хотіла як краще зробити – знайшла віддалену роботу. Але і тут не догодиш Денисові.
Тепер йому здавалось, що дружина надто мало часу приділяла домашнім справам.
Надія зірвалась, не витримала і прогнала чоловіка з квартири. Помешкання ж то її було!
Тепер спокій і тишина. Вона сама ростить сина і сама його забезпечує! Не вийшло їй зберегти сім’ю, як би вона не намагалась!
Як ви думаєте, чи є провина Надії у тому що сім’я розпалась? Чи є шанс усе повернути?
